Залучення громадських організацій до співпраці з органами публічної влади на шляху до розбудови демократичного суспільства

У статі проаналізовано співпрацю громадських організацій з органами публічної влади й надано пропозиції щодо вдосконалення цього механізму з урахуванням зарубіжного досвіду Європейських країн. Незважаючи на значну кількість наукових розвідок у цій площині, чимало питань залишаються малодослідженими в науці публічного управління та потребують спеціального поглибленого теоретичного вивчення. Авторами описано сучасні механізми покращення процесу демократизації громадянського суспільства й запропоновано необхідні кроки для якісного залучення громадських організацій до співпраці з органами влади. Проаналізовано зарубіжні практики щодо підписання меморандуму між владою та інститутами громадянського суспільства як документ, який закріплює наміри про постійну співпрацю. Обґрунтована думка щодо необхідності визначення форми співпраці й механізму взаємодії органу публічної влади з громадськими організаціями. Важливим аспектом у покращенні співпраці громадських організацій з органами публічної влади автори виділяють роботу з кадрами в органах публічної влади для кращого розуміння всіх необхідних нюансів. Також розглянуто практики фінансового забезпечення активних та ефективних громадських організацій з державного бюджету. Проаналізовано українські практики, які вже ефективно працюють і показують, як співпраця громадських об’єднань та органів публічної влади покращує умови життя для окремих суспільних груп і нашого суспільства загалом.

Діловий бюрократизм як активна бездіяльність в умовах цифрової трансформації

Для сьогодення публічного управління та адміністрування характерними нажаль залишаються типові недоліки такі, як неділовитість і неорганізованість, писанина (електронна в т.ч.) і формалізм, відрив від практики і суспільства, безсистемність і чванство.

Загалом побутує думка, що а публічному управлінні та адмініструванні, реалізуються такі стилі керівництва - паперовий, кабінетний, кампанійський і електронний. Вони є різновидами так званого ділового бюрократизму, якому протистоять адмінреформа та системна робота з вдосконалення роботи органів державної влади, а також демократизація оцінки результативності за показниками «KPI (key performance indicators)», яка спрямована на поліпшення стилю і методів керівництва.

Електронне уряд як форма організації публічного управління та адміністрування з розвитку інформаційного суспільства

В умовах розвитку інформаційного суспільства збільшується значення інформаційно-комунікаційних технологій, використовуваних для задоволення різних соціальних потреб. У результаті, такі технології розглядаються як невід'ємна частина життя, що призводить до зростання інформатизації суспільства.

Загалом в науковому співтоваристві побутує думка, що інформаційне суспільство, це складне соціальне утворення громадян, юридичних осіб, держави і його органів, органів місцевого самоврядування, суспільних об'єднань і політичних партій, об'єднаних в умовах захищеності їхніх збалансованих інтересів у єдиному інформаційно-правовому просторі сукупністю численних і різноманітних суспільних відносин, що виникають у зв'язку зі створенням, використанням, збором, обробкою й зберіганням інформації із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності, спрямованих на забезпечення кожному універсального доступу до будь-якої загальнодоступної інформації на основі верховенства права.

Особливості публічної політики в галузі охорони здоров’я

Головною метою соціального розвитку держави є збереження здоров’я людини. 

Мета роботи: аналіз та обґрунтування принципів побудови, закономірностей організації й тенденцій розвитку публічної політики в галузі охорони здоров'я України, а саме громадського здоров’я. 

Сьогодні набуває важливого значення реформування галузі охорони здоров’я. Досвід зарубіжних країн переконує, що практична діяльність органів влади з розвитку принципів публічного управління у охороні здоров’я мала декілька складових, зокрема, політичний, науковий, функціональний, інституційний, діагностичний, профілактичний, дорадчий тощо. Система громадського здоров’я – заходи, що реалізуються державними та недержавними інституціями для зміцнення здоров’я населення, попередження захворювань, збільшення тривалості активного та працездатного віку та заохочення до здорового способу життя. Громадське здоров’я – це забезпечення потреб суспільства у створенні умов, при яких люди можуть бути здоровими та організація заходів, спрямованих на профілактику захворювань. 

Найгірший внутрішній ворог – бюрократ...

Історики у своїх дослідженнях виявили «бюрократів» у державах всіх часів і народів. Бюрократизм – це без перебільшення «загроза» на шляхи євроінтеграції – прискорення докорінної перебудови принципів і механізму формування державної служби. А так як бюрократизм має характерну властивість до відтворення то і, має певне ідеологічне коріння, не вирвавши яких його не подолати. У повсякденності поняття «бюрократизм» пов’язане з поняттям бездушного чиновника, посадовця, який виконує свої обов'язки формально, без належної уваги, на шкоду та ігноруючи суспільні інтереси. Все це гарно маскується і нерідко державний службовець постає перед нами як зовсім не бездушний чиновник, не формаліст, не паперотворець, а, навпаки, з зовні дуже діловий і вкрай ефективний «народний улюбленець». Він привабливий, амбіційний, досвідчений, авторитетний і достатньо «ініціативний» – державний службовець. Хоча результати його діяльності, по своїй суті є нічим іншим як «популізм», і не відрізняються від результатів «закоренілих бюрократів». Отже, бездушність, формалізм, тяганина, канцелярщина – це ще не всі зовнішні, і до того ж зовсім не обов'язкові, ознаки бюрократа. Суть явища набагато складніша, і, не виявивши її, навряд чи можна досягти успіхів у боротьбі з бюрократизмом.

Ціннісна ідентифікація бюрократа у взаємодії з соціальним середовищем

Головною проблемою, що стоїть на шляху перетворення публічного управління в «точну» науку, є «людський фактор». Якщо в технічних системах управління основане на фундаментальних законах механіки, фізики, хімії etc., то в умовах соціальних реалій поведінка кожної людини визначається її цінностями, потребами, світоглядом, волею, установками та іншими факторами, що не піддаються точному опису, а тим більше виміру.

Сьогодні науковці все частіше звертаються до дослідження ціннісної складової діяльності бюрократа, та здійснюють пошук принципів ефективності публічного управління у сфері неформальних взаємовідносин усередині самої організації та її взаємодії з суспільством. Адже коли людина стає керівником, сформованою особистістю її морально-етичні орієнтири, духовні цінності вже визначилися. На цьому етапі вже дуже складно визначити, в ім'я яких інтересів він буде управляти: суспільних, корпоративних чи особистих, егоїстичних. I це треба добре розуміти, і не розраховувати на те, що бюрократ раптом порозумнішає, перебудується, прозріє. Ірраціональність принципів формування, відсутність щирості і довіри, корозія моральних цінностей, людяності відносин – це лише частка тих передумов які призводять до кризових явищ в публічному управління та обумовлюють дефіцит талановитих людей на публічній службі.

Бюрократичний спосіб мислення як передумова масового бюрократизму в суспільстві

Немає такого суспільства, в якому б не лаяли «бюрократів, які не боряться з бюрократизмом». Саме тому ця боротьба, яка довгий час переважно декларувалася, сьогодні є в центрі уваги. На практиці вона зводилася до окремих кампаній, до часткових заходів, до перетрушування державного апарату та до посилення адміністративної відповідальності за явні бюрократичні перекоси (паперотворчість, корупцію, чиновницьке чванство і т.д.). 

Бюрократ – це не обов'язково столоначальник, це не посада і не звання, а, швидше за все, своєрідний стан людини, його соціальна роль, якій властиві особливий спосіб думки та спосіб дії. Саме тому, бюрократами є навіть найзапекліші, причому щирі, противники бюрократизму. Перш за все, це виражається в мисленні: бюрократичний спосіб мислення, так глибоко проник в спосіб міркувань, що стає непомітним. Як наслідок, відбувається деформація думки, схожа на самообман. Для її виявлення і подолання потрібно не тільки принциповість, але й навички самоаналізу, завзятість і послідовність. Часто буває так, що думка, яка в цю секунду «прийшла в голову» і тут же сподобалася, вже здається нам істиною, якщо не в останній, то все одно в дуже «високій інстанції». Кожен добре знає цю інстанцію. Вона називається «Я». Втім, це може бути і «МИ».