Внутрішній бюрократ: практики породження, існування та відтворення

Сьогодні й повсякчас суспільство закликає до совісті бюрократів. Немає у них совісті – у тих, хто свідомо рветься до влади, щоб використовувати її силу в своєкорисливих інтересах. Усвідомлення цього має значення і для правильного розуміння того, як в кожній, навіть найбільш доброзичливій людині, формується свій внутрішній бюрократ. Теоретично усвідомити, що побутовий, повсякденний бюрократизм проявляється якщо не у кожної людини, то вже, у всякому разі, у переважної більшості людей, і зовсім інше – віднести до цих людей самого себе. Останнє, дійсно, важко. Думка про це просто не вкладається у свідомість. Це здається диким: я – і раптом бюрократ? І тільки тоді, коли все-таки приходиш до такого висновку, починається поступове позбавлення від численних ілюзій щодо шляхів, засобів і темпів успішної боротьби з бюрократизмом.

З цих позицій, соціальна біографія бюрократа відразу стає явною з того моменту, як ми починаємо «вростати» в суспільство, тобто з самого раннього дитинства. Крок за кроком ми входимо в складну ієрархічну систему, іменовану суспільством, яка складається із безлічі ієрархічних підсистем: сім'ї, школи, вулиці, трудового колективу і т.д. З дитинства ми привчаємося грати безліч соціальних ролей, однак далеко не кожну з них граємо як слід – від щирого серця. Інші виконуємо чисто формально, не будучи в них особливо зацікавленими, лиш тому, що того вимагає наше становище – в сім'ї, школі, на вулиці, одним словом, – в суспільстві. Природно, спочатку тут немає нічого небезпечного, але ця бюрократична наша практика стрімко зростає, і настає час, коли кількість переходить в якість. Як наслідок, народжується свідомий пристосуванець і пішло-поїхало. Подальші метаморфози змінюються з калейдоскопічною швидкістю, особливо, якщо молоде свавілля в поєднанні зі зростаючим конформізмом потрапляє на поживний ґрунт. Наприклад, в систему управління, державного або громадського, в сферу торгівлі, послуг.

Уміння легко пристосовуватися до суспільних перетворень – вкрай цінна властивість. Вона притаманна всьому живому: хто не володіє цією властивістю, той гине. Однак, саме це вміння, розвиваючись вже як соціальний феномен, поряд з іншою чудовою здатністю людини – умінням швидко мислити, приносить нам в житті масу розчарувань. Варто людині трохи зазіватися – і дві ці найбільші гідності перетворюються в свої протилежності. Вони стають недоліками. Думка обертається недоумством, робота – недоробкою. Такий закономірний підсумок спрощення думки і дії. Чи не звідси, не зі спрощення, що обертається недоумством і недоробством, бере свій початок бюрократизм? Ми вважаємо, що в реальній дійсності це саме так і відбувається. Ось чому, на наш погляд, було б помилкою вважати, що бюрократ – це якась особлива людина, яку можна відрізнити від інших за посадою, або іншими ознаками з усією визначеністю. У житті все набагато складніше. 

Люди, як видно, перетворюються в закінчених бюрократів не самі по собі. Вони стають ними у взаємодії з іншими людьми. Найчастіше це відбувається в умовах, коли одна людина опиняється у владі іншого. Бюрократизм проявляється в почуттях, думках і діях людей, що прагнуть силою підпорядкувати собі інших, нав'язати свою волю там, де раніше панувала свобода волі.

У цій взаємодії людей відображається взаємовідношення їх інтересів. Реальний бюрократизм у міру свого розвитку неминуче змикається з організованою злочинністю. Спільність інтересів злочинця і бюрократа виявляється кожного разу, коли останній використовує своє службове становище, свій громадський статус в корисливих цілях. Саме тоді бюрократ сам стає злочинцем. Подальше розширення і поглиблення злочинних зв'язків, спочатку випадкових, а потім вже постійних, їх розвиток, інтенсифікація, як правило, набувають все більш організованого характеру, і зрощення бюрократизму зі злочинним світом піднімається на новий щабель, де колишні хаос і стихія витісняються впорядкованістю і системою.

Суспільство, що породжує бюрократизм, одночасно породжує і ті сили, які здатні його якщо не подолати, то звести до мінімуму всі його негативні прояви (такий мінімум визначається рівнем суспільного розвитку), щоб потім закрити всякі можливості до його відтворення в якості особливого соціального явища. Подолати бюрократизм як суспільне явище, мабуть, можна лише за умови, що внутрішній бюрократ, який, нагадуємо, живе в кожному з нас, не матиме розвитку в суспільстві. Це і означає «вбити» бюрократа в самому собі, по краплині видавлюючи з себе бюрократизм і пов'язані з ним догматизм, демагогію, безвідповідальність. Такий громадський обов'язок кожного громадянина. Натомість, багато негативних явищ, які в достатку насаджував бюрократизм, тепер в свою чергу служать йому живильним ґрунтом. Колективна безвідповідальність, рвацтво, соціальна апатія, – все це одночасно і слідство бюрократизму, і його причина. Життя показує, що без успішного вирішення цієї проблеми годі й думати про викорінення бюрократизму загалом.

Бібліографічний опис для цитування: [ ?, 237–238]

Пашов Р. І. Внутрішній бюрократ: практики породження, існування та відтворення  / Р. І. Пашов // Капіталізм, популізм та модерн: VІІІ Міжнародна науково-практичної конференція з соціології ( м. Одеса, 18-19 травня 2017р.) / Укладачі:. А.А. Мельниченко, П.В. Кутуєв, О.О. Онуфрієнкою. – Одеса: Видавничий дім "Гельветика",  2017. - 344c. (C. 237– 238)