Розвиток сучасного університету на основі системи автоматизованого управління ВНЗ

Головними умовами ефективного розвитку сучасного університету є необхідність швидкої адаптації до змін і вміння створювати конкурентні переваги у всіх сферах діяльності – освітній, науковій, консалтинговій, інформаційній, соціально-культурній та інших. Найважливішим ресурсом організації, що призводить її до ефективного розвитку та підвищенню її конкурентноспроможності є персонал. Тобто, успішний розвиток організації безпосередньо залежить від ефективності розвитку її персоналу. Тому стратегія змін в організації повинна мати в якості одного з основних своїх пріоритетів – розвиток персоналу. У вищих навчальних закладах це досягається за допомогою наукової діяльності працівників, оскільки за її інтенсивності та результативності, наявності в ній інноваційної складової можна судити про відповідність ВНЗ своєму статусу. Науково-дослідна діяльність ВНЗ – один із засобів підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу і кращий спосіб залучення студентів до нестандартної, творчої роботи. Саме тому для підтримки та розвитку наукової діяльності ВНЗ необхідно застосовувати адекватні методи та сучасні технології управління нею.

Творчості як орієнтир розвитку філософії освіти з становлення і формування практичного світогляду людини

Функції освіти – це навчання і виховання у їх безперервній та органічній взаємодії. Тим самим мета, а, можливо, і надмета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би гармонійно поєднував її професійну діяльність з тими загальними світоглядними цінностями, які закладені в основу цієї системи. Оскільки філософія освіти з часу свого виникнення завжди виконувала функцію теоретико-рефлексійного пошуку шляхів та векторів подальшого розвитку, то природно, що вона набула найважливішого значення і в становленні, реформуванні освітньої системи.

Освіта та культура перебувають у центрі уваги світової спільноти, виступають в ролі провідних чинників суспільного прогресу і розвитку цивілізації, прискорюють процес розвитку та становлення людини як особистості, суб’єкта й індивідуальності. На нашу думку, освіта має актуалізувати потенційну універсальність кожної окремо взятої людини, залученої до освітнього процесу. Саме в процесі освіти людина освоює та починає продукувати культурні цінності.

Технологізація та формалізація розвитку національної системи освіти

Вплив жорсткої «вертикалі державної влади» на зміст і темпи реформування національної системи освіти, встановлення тотального контролю органів державного управління освітою, заснованого на можливостях сучасних ІТ технологій за контингентом викладачів і студентів ВНЗ, зумовлює переоцінку змісту підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації керівних кадрів національної системи освіти, що мають забезпечувати функціонування механізмів організаційної взаємодії в освіті та використовувати технології і методи запобігання проявам негативних процесів в них. 

Основною тенденцією розвитку управлінської думки ХХ – початку ХХІ ст. є прагнення наповнити науковим змістом поняття «управління» та – для досягнення цієї мети ведуться безупинні дебати про те, чи можливо досягти втілення цього положення у реальності. Протиріччя між вимогами науковості, раціональності, з одного боку, та реальною поведінкою людей – з іншого, являють собою суттєві методологічні проблеми; ці протиріччя стимулюють розвиток теорії управління, що являє собою систему принципів, методів та технологій управління, розроблених на основі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті використання досягнень різних конкретних наук. Управління має власне джерело пізнання – практику та, крім того, поповнюється знаннями з різних дисциплін, без яких воно просто не змогло б розвиватися. 

Бюрократизація інтеграційних процесів у освітньому просторі

Сучасна епоха поставила перед освітою, її філософськими засадами принципово нові проблеми інтеграційного характеру, тому розробка філософії освіти, її ідеологічного наповнення та своєчасного впровадження здобутків в освітянські практики вкрай важливі. Істотними недоліками, що стримують, стагнують модернізацію вищої освіти, є формалізм, адміністрування (формалізм в управлінні), компанійство, поспішність та непродуманість у прийнятті важливих рішень, що вимагають попереднього вивчення і обговорення, потребують добротного наукового обґрунтування. Адже освітянський менеджмент у вищій школі радше відіграє роль бюрократичної структури в контексті приватної власності на знання, ідеологію виховання індивіда у процесі формування «суспільства знань», в якому «знання» є капіталом.

Практики розвитку української системи освіти у формуванні всебічно розвиненої, творчої, вільної особистості

У сучасну епоху бурхливого розвитку науки і техніки особливо актуальним та нагальним постає питання виховання творчих особистостей. Освіта – це найоптимальніший спосіб входження людини у світ науки та культури, концентрована форма соціалізації особистості, яка формується. Підготовка до самостійного життя полягає в саморозвитку, актуалізації потенціалу людини у векторі творчості. Послідовний розвиток української системи освіти має вивести її з режиму виживання у режим розвитку, від режиму бюджетного утримання – до режиму інвестування в неї.

Ключові слова: освітня система, болонський процес, бюрократія, творчість, пізнання, cоціалізація особистості, самоідентифікація.

Освіта – це найоптимальніший спосіб входження людини у світ науки та культури, концентрована форма соціалізації особистості, яка формується. Саме в процесі освіти людина освоює та починає продукувати культурні цінності. Зміст освіти черпається та поповнюється з культурної спадщини всього людства, різних країн і народів, з різних галузей науки, що постійно розвивається, а також із практичної діяльності людини. Поняття «практики» є ключовим для розуміння сутності людини в марксизмі. Саме у практиці, чуттєво-предметній діяльності основоположники марксизму побачили визначальну умову поставання та утвердження справжньої сутності та основи буття людини, так само як і єдиний інструмент реального перетворення світу та вирішення «світових» проблем, що виникають в теорії [6, 5].

Бюрократичні патології становлення новітньої Української державності

Сьогодні посилення ролі державного управління в системі суспільного життя збільшує могутність бюрократичного апарату влади. У будь-якому сучасному суспільстві бюрократія виступає необхідною формою управлінської діяльності. Події останнього часу не дозволяють сподіватися на те, що в сучасній Україні бюрократія зійде зі сцени або повністю трансформується. 

Сучасна філософія, політологія та соціологія по-різному оцінює бюрократичні зміни і причини, що їх породжують. В цілому проблеми бюрократичних перетворень розглядаються такими, які пов'язані з безліччю причин: структурою бюрократії, принципами її діяльності, статусними і економічними інтересами; зв'язком з суспільним середовищем; типом режиму і т.д.. Поки в державі є потреба у розподілі благ і привілеїв, завжди існуватиме апарат створений для цих цілей. Становлення, розвиток і трансформація радянської в українську бюрократію являє собою еволюцію політико-бюрократичної системи управління, що передбачає побудову такої політичної системи, в якій панує призначуване чиновництво, яке окрім розпорядчої ролі ще й виконує основну політичну роль. В Україні бюрократія продемонструвала і надалі демонструє стійкість, адже змогла підкорити своїм цілям і завданням всі основні відносини і компоненти суспільства‑навіть «революційні».