Найгірший внутрішній ворог – бюрократ...

Історики у своїх дослідженнях виявили «бюрократів» у державах всіх часів і народів. Бюрократизм – це без перебільшення «загроза» на шляхи євроінтеграції – прискорення докорінної перебудови принципів і механізму формування державної служби. А так як бюрократизм має характерну властивість до відтворення то і, має певне ідеологічне коріння, не вирвавши яких його не подолати. У повсякденності поняття «бюрократизм» пов’язане з поняттям бездушного чиновника, посадовця, який виконує свої обов'язки формально, без належної уваги, на шкоду та ігноруючи суспільні інтереси. Все це гарно маскується і нерідко державний службовець постає перед нами як зовсім не бездушний чиновник, не формаліст, не паперотворець, а, навпаки, з зовні дуже діловий і вкрай ефективний «народний улюбленець». Він привабливий, амбіційний, досвідчений, авторитетний і достатньо «ініціативний» – державний службовець. Хоча результати його діяльності, по своїй суті є нічим іншим як «популізм», і не відрізняються від результатів «закоренілих бюрократів». Отже, бездушність, формалізм, тяганина, канцелярщина – це ще не всі зовнішні, і до того ж зовсім не обов'язкові, ознаки бюрократа. Суть явища набагато складніша, і, не виявивши її, навряд чи можна досягти успіхів у боротьбі з бюрократизмом.

Ціннісна ідентифікація бюрократа у взаємодії з соціальним середовищем

Головною проблемою, що стоїть на шляху перетворення публічного управління в «точну» науку, є «людський фактор». Якщо в технічних системах управління основане на фундаментальних законах механіки, фізики, хімії etc., то в умовах соціальних реалій поведінка кожної людини визначається її цінностями, потребами, світоглядом, волею, установками та іншими факторами, що не піддаються точному опису, а тим більше виміру.

Сьогодні науковці все частіше звертаються до дослідження ціннісної складової діяльності бюрократа, та здійснюють пошук принципів ефективності публічного управління у сфері неформальних взаємовідносин усередині самої організації та її взаємодії з суспільством. Адже коли людина стає керівником, сформованою особистістю її морально-етичні орієнтири, духовні цінності вже визначилися. На цьому етапі вже дуже складно визначити, в ім'я яких інтересів він буде управляти: суспільних, корпоративних чи особистих, егоїстичних. I це треба добре розуміти, і не розраховувати на те, що бюрократ раптом порозумнішає, перебудується, прозріє. Ірраціональність принципів формування, відсутність щирості і довіри, корозія моральних цінностей, людяності відносин – це лише частка тих передумов які призводять до кризових явищ в публічному управління та обумовлюють дефіцит талановитих людей на публічній службі.

Бюрократичний спосіб мислення як передумова масового бюрократизму в суспільстві

Немає такого суспільства, в якому б не лаяли «бюрократів, які не боряться з бюрократизмом». Саме тому ця боротьба, яка довгий час переважно декларувалася, сьогодні є в центрі уваги. На практиці вона зводилася до окремих кампаній, до часткових заходів, до перетрушування державного апарату та до посилення адміністративної відповідальності за явні бюрократичні перекоси (паперотворчість, корупцію, чиновницьке чванство і т.д.). 

Бюрократ – це не обов'язково столоначальник, це не посада і не звання, а, швидше за все, своєрідний стан людини, його соціальна роль, якій властиві особливий спосіб думки та спосіб дії. Саме тому, бюрократами є навіть найзапекліші, причому щирі, противники бюрократизму. Перш за все, це виражається в мисленні: бюрократичний спосіб мислення, так глибоко проник в спосіб міркувань, що стає непомітним. Як наслідок, відбувається деформація думки, схожа на самообман. Для її виявлення і подолання потрібно не тільки принциповість, але й навички самоаналізу, завзятість і послідовність. Часто буває так, що думка, яка в цю секунду «прийшла в голову» і тут же сподобалася, вже здається нам істиною, якщо не в останній, то все одно в дуже «високій інстанції». Кожен добре знає цю інстанцію. Вона називається «Я». Втім, це може бути і «МИ».

Внутрішній бюрократ: практики породження, існування та відтворення

Сьогодні й повсякчас суспільство закликає до совісті бюрократів. Немає у них совісті – у тих, хто свідомо рветься до влади, щоб використовувати її силу в своєкорисливих інтересах. Усвідомлення цього має значення і для правильного розуміння того, як в кожній, навіть найбільш доброзичливій людині, формується свій внутрішній бюрократ. Теоретично усвідомити, що побутовий, повсякденний бюрократизм проявляється якщо не у кожної людини, то вже, у всякому разі, у переважної більшості людей, і зовсім інше – віднести до цих людей самого себе. Останнє, дійсно, важко. Думка про це просто не вкладається у свідомість. Це здається диким: я – і раптом бюрократ? І тільки тоді, коли все-таки приходиш до такого висновку, починається поступове позбавлення від численних ілюзій щодо шляхів, засобів і темпів успішної боротьби з бюрократизмом.

З цих позицій, соціальна біографія бюрократа відразу стає явною з того моменту, як ми починаємо «вростати» в суспільство, тобто з самого раннього дитинства. Крок за кроком ми входимо в складну ієрархічну систему, іменовану суспільством, яка складається із безлічі ієрархічних підсистем: сім'ї, школи, вулиці, трудового колективу і т.д. З дитинства ми привчаємося грати безліч соціальних ролей, однак далеко не кожну з них граємо як слід – від щирого серця. Інші виконуємо чисто формально, не будучи в них особливо зацікавленими, лиш тому, що того вимагає наше становище – в сім'ї, школі, на вулиці, одним словом, – в суспільстві. Природно, спочатку тут немає нічого небезпечного, але ця бюрократична наша практика стрімко зростає, і настає час, коли кількість переходить в якість. Як наслідок, народжується свідомий пристосуванець і пішло-поїхало. Подальші метаморфози змінюються з калейдоскопічною швидкістю, особливо, якщо молоде свавілля в поєднанні зі зростаючим конформізмом потрапляє на поживний ґрунт. Наприклад, в систему управління, державного або громадського, в сферу торгівлі, послуг.

Мистецтво публічного управління у взаємодії виконавчої влади та місцевого самоврядування

Сьогодні функціонування системи публічного управління в Україні, то воно цілком відповідає визначенню у навчальному посібнику за 2003 рік, де державне управління визначалось як - "цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією".

Представлене визначення своєю головною метою передбачає досягнення цілей та функцій держави за рахунок владного впливу, допускаючи при цьому використання системи примусу. Дана система могла бути ефективною за часів до здобуття Україною незалежності, можливо навіть дещо довше, до початку євроінтеграції, але не сьогодні коли публічне управління це не лише таланти самого управлінця, державного службовця в сфері виконавчої влади, а саме механізми, підходи та шляхи, якими досягається успіх, ефективність функціонування системи публічного управління. 

Міжнародний досвід модернізації кадрового забезпечення в державних організаціях

У статті досліджується міжнародний досвід успішних ефективних систем управління кадрового забезпечення державної служби на прикладі таких країн, як Сінгапур, Канада, США, Казахстан. Показано, що система кадрової політики державної служби України повинна бути відкритою, передбачати постійне впровадження в систему управління інновацій та модифікацій, що відповідають викликам зовнішнього середовища.

Результативність та ефективність державного управління безпосередньо залежить від потенціалу співробітників, що впливає як на добробут кожного окремого громадянина, так і на життєдіяльність всієї держави та її авторитет на міжнародному рівні. Перспективний розвиток системи управління персоналом в державних організаціях визначається ефективною кадровою політикою, яку здійснює держава.

Актуальність даної публікації обумовлена останніми тенденціями розвитку управлінської думки ХХ – початку ХХІ ст., основою яких є модернізація сучасної системи кадрового управління, яка використовується в Україні вже не один рік, що суттєво застаріла і потребує докорінного реформування. Необхідно переглянути роль людських ресурсів, а також використовувати інноваційні підходи та інструменти до організації процесів управління кадрами.

Формування кадрового потенціалу системи вищої освіти в Україні

Сфера вищої освіти є провідною галуззю виробництва людського та інноваційного капіталу, головною сферою розвитку знань і здібностей людини, головним вектором розвитку, який забезпечує його інтенсивний кількісний і якісний ріст у довгостроковій 163 перспективі. Тому, значний вплив на розвиток суспільства має кадровий потенціал системи вищої освіти, та його частина, що здійснює професійну діяльність, надаючи високоякісні освітні послуги та забезпечуючи конкурентноспроможність ВНЗ, особливо в контексті євроінтеграції вищої освіти. Хоча й досі залишається незрозумілим, чи виправданими є трансформації у сфері освіти саме для нашого суспільства. Щодо кадрового забезпечення вищої школи України слід зазначити, що попри кількісне зростання складу науково-педагогічних працівників, варто виокремити тенденцію до його старіння, зовнішню та внутрішню міграцію молодих викладачів.