Внутрішній бюрократ: практики породження, існування та відтворення

Сьогодні й повсякчас суспільство закликає до совісті бюрократів. Немає у них совісті – у тих, хто свідомо рветься до влади, щоб використовувати її силу в своєкорисливих інтересах. Усвідомлення цього має значення і для правильного розуміння того, як в кожній, навіть найбільш доброзичливій людині, формується свій внутрішній бюрократ. Теоретично усвідомити, що побутовий, повсякденний бюрократизм проявляється якщо не у кожної людини, то вже, у всякому разі, у переважної більшості людей, і зовсім інше – віднести до цих людей самого себе. Останнє, дійсно, важко. Думка про це просто не вкладається у свідомість. Це здається диким: я – і раптом бюрократ? І тільки тоді, коли все-таки приходиш до такого висновку, починається поступове позбавлення від численних ілюзій щодо шляхів, засобів і темпів успішної боротьби з бюрократизмом.

З цих позицій, соціальна біографія бюрократа відразу стає явною з того моменту, як ми починаємо «вростати» в суспільство, тобто з самого раннього дитинства. Крок за кроком ми входимо в складну ієрархічну систему, іменовану суспільством, яка складається із безлічі ієрархічних підсистем: сім'ї, школи, вулиці, трудового колективу і т.д. З дитинства ми привчаємося грати безліч соціальних ролей, однак далеко не кожну з них граємо як слід – від щирого серця. Інші виконуємо чисто формально, не будучи в них особливо зацікавленими, лиш тому, що того вимагає наше становище – в сім'ї, школі, на вулиці, одним словом, – в суспільстві. Природно, спочатку тут немає нічого небезпечного, але ця бюрократична наша практика стрімко зростає, і настає час, коли кількість переходить в якість. Як наслідок, народжується свідомий пристосуванець і пішло-поїхало. Подальші метаморфози змінюються з калейдоскопічною швидкістю, особливо, якщо молоде свавілля в поєднанні зі зростаючим конформізмом потрапляє на поживний ґрунт. Наприклад, в систему управління, державного або громадського, в сферу торгівлі, послуг.

Мистецтво публічного управління у взаємодії виконавчої влади та місцевого самоврядування

Сьогодні функціонування системи публічного управління в Україні, то воно цілком відповідає визначенню у навчальному посібнику за 2003 рік, де державне управління визначалось як - "цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією".

Представлене визначення своєю головною метою передбачає досягнення цілей та функцій держави за рахунок владного впливу, допускаючи при цьому використання системи примусу. Дана система могла бути ефективною за часів до здобуття Україною незалежності, можливо навіть дещо довше, до початку євроінтеграції, але не сьогодні коли публічне управління це не лише таланти самого управлінця, державного службовця в сфері виконавчої влади, а саме механізми, підходи та шляхи, якими досягається успіх, ефективність функціонування системи публічного управління. 

Міжнародний досвід модернізації кадрового забезпечення в державних організаціях

У статті досліджується міжнародний досвід успішних ефективних систем управління кадрового забезпечення державної служби на прикладі таких країн, як Сінгапур, Канада, США, Казахстан. Показано, що система кадрової політики державної служби України повинна бути відкритою, передбачати постійне впровадження в систему управління інновацій та модифікацій, що відповідають викликам зовнішнього середовища.

Результативність та ефективність державного управління безпосередньо залежить від потенціалу співробітників, що впливає як на добробут кожного окремого громадянина, так і на життєдіяльність всієї держави та її авторитет на міжнародному рівні. Перспективний розвиток системи управління персоналом в державних організаціях визначається ефективною кадровою політикою, яку здійснює держава.

Актуальність даної публікації обумовлена останніми тенденціями розвитку управлінської думки ХХ – початку ХХІ ст., основою яких є модернізація сучасної системи кадрового управління, яка використовується в Україні вже не один рік, що суттєво застаріла і потребує докорінного реформування. Необхідно переглянути роль людських ресурсів, а також використовувати інноваційні підходи та інструменти до організації процесів управління кадрами.

Формування кадрового потенціалу системи вищої освіти в Україні

Сфера вищої освіти є провідною галуззю виробництва людського та інноваційного капіталу, головною сферою розвитку знань і здібностей людини, головним вектором розвитку, який забезпечує його інтенсивний кількісний і якісний ріст у довгостроковій 163 перспективі. Тому, значний вплив на розвиток суспільства має кадровий потенціал системи вищої освіти, та його частина, що здійснює професійну діяльність, надаючи високоякісні освітні послуги та забезпечуючи конкурентноспроможність ВНЗ, особливо в контексті євроінтеграції вищої освіти. Хоча й досі залишається незрозумілим, чи виправданими є трансформації у сфері освіти саме для нашого суспільства. Щодо кадрового забезпечення вищої школи України слід зазначити, що попри кількісне зростання складу науково-педагогічних працівників, варто виокремити тенденцію до його старіння, зовнішню та внутрішню міграцію молодих викладачів. 

Розвиток сучасного університету на основі системи автоматизованого управління ВНЗ

Головними умовами ефективного розвитку сучасного університету є необхідність швидкої адаптації до змін і вміння створювати конкурентні переваги у всіх сферах діяльності – освітній, науковій, консалтинговій, інформаційній, соціально-культурній та інших. Найважливішим ресурсом організації, що призводить її до ефективного розвитку та підвищенню її конкурентноспроможності є персонал. Тобто, успішний розвиток організації безпосередньо залежить від ефективності розвитку її персоналу. Тому стратегія змін в організації повинна мати в якості одного з основних своїх пріоритетів – розвиток персоналу. У вищих навчальних закладах це досягається за допомогою наукової діяльності працівників, оскільки за її інтенсивності та результативності, наявності в ній інноваційної складової можна судити про відповідність ВНЗ своєму статусу. Науково-дослідна діяльність ВНЗ – один із засобів підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу і кращий спосіб залучення студентів до нестандартної, творчої роботи. Саме тому для підтримки та розвитку наукової діяльності ВНЗ необхідно застосовувати адекватні методи та сучасні технології управління нею.

Творчості як орієнтир розвитку філософії освіти з становлення і формування практичного світогляду людини

Функції освіти – це навчання і виховання у їх безперервній та органічній взаємодії. Тим самим мета, а, можливо, і надмета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би гармонійно поєднував її професійну діяльність з тими загальними світоглядними цінностями, які закладені в основу цієї системи. Оскільки філософія освіти з часу свого виникнення завжди виконувала функцію теоретико-рефлексійного пошуку шляхів та векторів подальшого розвитку, то природно, що вона набула найважливішого значення і в становленні, реформуванні освітньої системи.

Освіта та культура перебувають у центрі уваги світової спільноти, виступають в ролі провідних чинників суспільного прогресу і розвитку цивілізації, прискорюють процес розвитку та становлення людини як особистості, суб’єкта й індивідуальності. На нашу думку, освіта має актуалізувати потенційну універсальність кожної окремо взятої людини, залученої до освітнього процесу. Саме в процесі освіти людина освоює та починає продукувати культурні цінності.

Технологізація та формалізація розвитку національної системи освіти

Вплив жорсткої «вертикалі державної влади» на зміст і темпи реформування національної системи освіти, встановлення тотального контролю органів державного управління освітою, заснованого на можливостях сучасних ІТ технологій за контингентом викладачів і студентів ВНЗ, зумовлює переоцінку змісту підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації керівних кадрів національної системи освіти, що мають забезпечувати функціонування механізмів організаційної взаємодії в освіті та використовувати технології і методи запобігання проявам негативних процесів в них. 

Основною тенденцією розвитку управлінської думки ХХ – початку ХХІ ст. є прагнення наповнити науковим змістом поняття «управління» та – для досягнення цієї мети ведуться безупинні дебати про те, чи можливо досягти втілення цього положення у реальності. Протиріччя між вимогами науковості, раціональності, з одного боку, та реальною поведінкою людей – з іншого, являють собою суттєві методологічні проблеми; ці протиріччя стимулюють розвиток теорії управління, що являє собою систему принципів, методів та технологій управління, розроблених на основі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті використання досягнень різних конкретних наук. Управління має власне джерело пізнання – практику та, крім того, поповнюється знаннями з різних дисциплін, без яких воно просто не змогло б розвиватися.