Становлення та розвиток бюрократичного апарату управління суспільними інституціями в теоретичному та практичному сенсі, як минулого так і майбутнього, належить до прерогатив саме освітянства, як авангарду суспільства, як суб’єкта підготовки суб’єктів управління майбутнього, яке може і має підготувати нові зміни у соціальній реальності.
Останніми тенденціями розвитку управлінської думки ХХ – початку ХХІ ст., є прагнення наповнити науковим змістом поняття «управління». Для досягнення цієї мети ведуться безупинні дебати щодо протиріччя між вимогами науковості, раціональності, з одного боку, та реальною поведінкою людей – з іншого, являють собою суттєві методологічні проблеми; ці протиріччя стимулюють розвиток теорії управління, що являє собою систему принципів, методів та технологій управління, розроблених на основі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті використання досягнень різних конкретних наук.
Слід припинити задовольнятися інтуїтивним напіврозумінням ролі освіти у становленні феномену бюрократії і спробувати розглянути глибинний зміст понять: «кабінет», «підпис», «печатка», «ухвала про призначення», «посвідчення», «атестація», «реєстр і реєстрація», «циркуляр» і т.д., – усе, що привело до становлення бюрократичної логіки, безособової влади, взаємозамінності та «раціональності», стало можливим лише за умов становлення та розвитку системи освіти.
Для філософії освіти проблема управління нині є, на наше переконання, однією з ключових, оскільки досягнувши певної стадії зрілості управління як явище і невід’ємна його складова феномен бюрократії, вимагає ретельного філософського осмислення власних основ, адже їх усебічні властивості не можуть бути презентовані у межах лише спеціалізованих наук з управління.
Ключові слова: освіта, освітній капітал, управління, самовизначення, бюрократія, бюрократизм, бюрократичний апарат.
