Головною проблемою, що стоїть на шляху перетворення публічного управління в «точну» науку, є «людський фактор». Якщо в технічних системах управління основане на фундаментальних законах механіки, фізики, хімії etc., то в умовах соціальних реалій поведінка кожної людини визначається її цінностями, потребами, світоглядом, волею, установками та іншими факторами, що не піддаються точному опису, а тим більше виміру.
Сьогодні науковці все частіше звертаються до дослідження ціннісної складової діяльності бюрократа, та здійснюють пошук принципів ефективності публічного управління у сфері неформальних взаємовідносин усередині самої організації та її взаємодії з суспільством. Адже коли людина стає керівником, сформованою особистістю її морально-етичні орієнтири, духовні цінності вже визначилися. На цьому етапі вже дуже складно визначити, в ім'я яких інтересів він буде управляти: суспільних, корпоративних чи особистих, егоїстичних. I це треба добре розуміти, і не розраховувати на те, що бюрократ раптом порозумнішає, перебудується, прозріє. Ірраціональність принципів формування, відсутність щирості і довіри, корозія моральних цінностей, людяності відносин – це лише частка тих передумов які призводять до кризових явищ в публічному управління та обумовлюють дефіцит талановитих людей на публічній службі.
