Технологізація та формалізація розвитку національної системи освіти

Вплив жорсткої «вертикалі державної влади» на зміст і темпи реформування національної системи освіти, встановлення тотального контролю органів державного управління освітою, заснованого на можливостях сучасних ІТ технологій за контингентом викладачів і студентів ВНЗ, зумовлює переоцінку змісту підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації керівних кадрів національної системи освіти, що мають забезпечувати функціонування механізмів організаційної взаємодії в освіті та використовувати технології і методи запобігання проявам негативних процесів в них. 

Основною тенденцією розвитку управлінської думки ХХ – початку ХХІ ст. є прагнення наповнити науковим змістом поняття «управління» та – для досягнення цієї мети ведуться безупинні дебати про те, чи можливо досягти втілення цього положення у реальності. Протиріччя між вимогами науковості, раціональності, з одного боку, та реальною поведінкою людей – з іншого, являють собою суттєві методологічні проблеми; ці протиріччя стимулюють розвиток теорії управління, що являє собою систему принципів, методів та технологій управління, розроблених на основі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті використання досягнень різних конкретних наук. Управління має власне джерело пізнання – практику та, крім того, поповнюється знаннями з різних дисциплін, без яких воно просто не змогло б розвиватися. 

Бюрократія у системі суспільних відносин

Сучасне зростання наукового інтересу до феномену бюрократії обумовлене тим, що нині можемо небезпідставно констатувати: феномен бюрократії властивий будь-якому сучасному суспільному ладу, результати діяльності бюрократичного апарату охоплюють не певний сегмент суспільства, але пронизують усі сфери людського життя. Бюрократія породжує парадокси, які виникають у системі соціального управління, хоча сама є перетвореною формою влади (основаною на принципах самоуправління), її розвиток та розширення впливу є фактичним загальносуспільним барометром продукування та відтворення перетворених форм систем управління. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується недосконалістю системи законодавства та вертикалі влади, «реформами» управлінських структур, здійснюваних в інтересах конкретних людей, що сприяє кількісному зростанню неефективних структур, розширенню повноважень чиновників. Бюрократизм – це суспільний паразитизм. У результаті бюрократія й дотепер, залишаючись невидимою і безкарною, є тією силою, що визначає стан справ у державі.

Ключові слова: державне управління, чиновник, бюрократія, бюрократизм, громадянське суспільство, корпоративний інтерес, апарату управління. 

Бюрократизація інтеграційних процесів у освітньому просторі

Сучасна епоха поставила перед освітою, її філософськими засадами принципово нові проблеми інтеграційного характеру, тому розробка філософії освіти, її ідеологічного наповнення та своєчасного впровадження здобутків в освітянські практики вкрай важливі. Істотними недоліками, що стримують, стагнують модернізацію вищої освіти, є формалізм, адміністрування (формалізм в управлінні), компанійство, поспішність та непродуманість у прийнятті важливих рішень, що вимагають попереднього вивчення і обговорення, потребують добротного наукового обґрунтування. Адже освітянський менеджмент у вищій школі радше відіграє роль бюрократичної структури в контексті приватної власності на знання, ідеологію виховання індивіда у процесі формування «суспільства знань», в якому «знання» є капіталом.

Ідеологічний код як субстанційність суспільного устрою

Існування ідеологічних знаків ˗ елементів підпорядкованих управлінським стратегіям і специфічним практикам (на рівні соціуму), які мають антропологічне значення (соціально-філософський контекст) і певним чином пов'язані з соціальним хронотопом, політичними, освітніми, культурними й соціальними координатами інтерпретації ідеологічного коду як системи знаків, що здатні виражати основні принципи певної ідеології, підпорядковуючи своє функціонування соціально-управлінським умовам відповідного суспільного устрою. Наповнення та конфігурація ідеологічного коду корелюється з політикою. Так, за радянської доби домінував код ідеалістичності в філософії, в сучасній Україні – код експериментальної методології etc. Але сучасний «квазієвропейський» устрій в Україні по суті зіштовхує в собі кілька різноспрямованих ідеологічних кодів, зводячи їх до дисфункціональності та виокремлення деяких домінантів «ідей». Такий синтез відповідає квазіантропологічним потребам суб'єктів управління в їх ідентифікації. 

Практики розвитку української системи освіти у формуванні всебічно розвиненої, творчої, вільної особистості

У сучасну епоху бурхливого розвитку науки і техніки особливо актуальним та нагальним постає питання виховання творчих особистостей. Освіта – це найоптимальніший спосіб входження людини у світ науки та культури, концентрована форма соціалізації особистості, яка формується. Підготовка до самостійного життя полягає в саморозвитку, актуалізації потенціалу людини у векторі творчості. Послідовний розвиток української системи освіти має вивести її з режиму виживання у режим розвитку, від режиму бюджетного утримання – до режиму інвестування в неї.

Ключові слова: освітня система, болонський процес, бюрократія, творчість, пізнання, cоціалізація особистості, самоідентифікація.

Освіта – це найоптимальніший спосіб входження людини у світ науки та культури, концентрована форма соціалізації особистості, яка формується. Саме в процесі освіти людина освоює та починає продукувати культурні цінності. Зміст освіти черпається та поповнюється з культурної спадщини всього людства, різних країн і народів, з різних галузей науки, що постійно розвивається, а також із практичної діяльності людини. Поняття «практики» є ключовим для розуміння сутності людини в марксизмі. Саме у практиці, чуттєво-предметній діяльності основоположники марксизму побачили визначальну умову поставання та утвердження справжньої сутності та основи буття людини, так само як і єдиний інструмент реального перетворення світу та вирішення «світових» проблем, що виникають в теорії [6, 5].

Бюрократичні патології становлення новітньої Української державності

Сьогодні посилення ролі державного управління в системі суспільного життя збільшує могутність бюрократичного апарату влади. У будь-якому сучасному суспільстві бюрократія виступає необхідною формою управлінської діяльності. Події останнього часу не дозволяють сподіватися на те, що в сучасній Україні бюрократія зійде зі сцени або повністю трансформується. 

Сучасна філософія, політологія та соціологія по-різному оцінює бюрократичні зміни і причини, що їх породжують. В цілому проблеми бюрократичних перетворень розглядаються такими, які пов'язані з безліччю причин: структурою бюрократії, принципами її діяльності, статусними і економічними інтересами; зв'язком з суспільним середовищем; типом режиму і т.д.. Поки в державі є потреба у розподілі благ і привілеїв, завжди існуватиме апарат створений для цих цілей. Становлення, розвиток і трансформація радянської в українську бюрократію являє собою еволюцію політико-бюрократичної системи управління, що передбачає побудову такої політичної системи, в якій панує призначуване чиновництво, яке окрім розпорядчої ролі ще й виконує основну політичну роль. В Україні бюрократія продемонструвала і надалі демонструє стійкість, адже змогла підкорити своїм цілям і завданням всі основні відносини і компоненти суспільства‑навіть «революційні».