Існування ідеологічних знаків ˗ елементів підпорядкованих управлінським стратегіям і специфічним практикам (на рівні соціуму), які мають антропологічне значення (соціально-філософський контекст) і певним чином пов'язані з соціальним хронотопом, політичними, освітніми, культурними й соціальними координатами інтерпретації ідеологічного коду як системи знаків, що здатні виражати основні принципи певної ідеології, підпорядковуючи своє функціонування соціально-управлінським умовам відповідного суспільного устрою. Наповнення та конфігурація ідеологічного коду корелюється з політикою. Так, за радянської доби домінував код ідеалістичності в філософії, в сучасній Україні – код експериментальної методології etc. Але сучасний «квазієвропейський» устрій в Україні по суті зіштовхує в собі кілька різноспрямованих ідеологічних кодів, зводячи їх до дисфункціональності та виокремлення деяких домінантів «ідей». Такий синтез відповідає квазіантропологічним потребам суб'єктів управління в їх ідентифікації.
Ідеологічний код за своєю сутністю є певною субстанційністю суспільного устрою. Тому може бути розглянутий як ієрархічна бюрократична одиниця, яка до певної міри регулює суспільний устрій і підпорядковує його собі. Лише тоді, коли суб’єкт має ґрунтовні наукові знання про суспільство і свідомо застосовує їх у своїй діяльності, у своїх практиках, він є дійсним творцем історії, оскільки підпорядковує процес розвитку суспільства своїй волі, своїм інтересам. Більше того, за цих умов він може використовувати закони розвитку суспільства в потрібному йому напрямі – так, щоб мета збігалася з наслідками його діяльності. «Суспільні сили, подібно до сил природи, діють сліпо, насильницьки, руйнівно, допоки ми не пізнали їх і не зважаємо на них, – писав Ф. Енгельс, – але коли ми пізнали їх, зрозуміли їх дію, напрям і вплив, то тільки від нас самих залежить, аби підпорядковувати їх все більше й більше нашій волі і з допомогою них досягати наших цілей» [Маркс К. К критике гегелевской философии права / К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения в 50 т. Изд. 2-е. – М.: Гос. изд-во полит. л-ры, 1954. – Т. 1. – С. 290].
На конфігурацію ідеологічного коду впливають такі фактори: його історичність – потреба узгодження суспільних потреб з основними принципами та цінностями певної доби; особливості соціального хронотопу, в межах і засобах якого реалізується ідеологічний код, його комплексність, складність та відкритість; філософсько-історичний контекст інтерпретації аспектів бюрократизації держави.
Як система суспільних очікувань ідеологічний код втілює в собі волю народу, свободу, право вибору etc. Практика ж управління, що ґрунтується не стільки на науковому управлінні в сфері державного управління, скільки на формалізованому бюрократичному устрої, продукує ідеологічний(-і) код(-и) обернено пропорційний(-і) до сталості в розвитку суспільства. Відкритість суспільства тотожна відсутності ідеологічного коду і навпаки, чим сильніше забюрократизовані суспільні відносини, тим менше суспільство може претендувати на відкритість. Разом з тим, не слід забувати, що бюрократична система не здатна імітувати ідеологічний суспільний вимір, оскільки суспільство – це не хаотичне й випадкове утворення, а певним чином організована структурована єдність. Будь-який ідеологічний код, адаптуючись до часопросторових суспільних вимірів, утворює квазіідеологічні коди. Результатом цього стає квазідержава, яка досягає певного ступеня ідеологічної ефективності, якщо не порушує умов бюрократизованої цілісності. Цим принципово дійсність (і здійснення) як збіжність сутності та існування відрізняється від соціальної реальності та реалізації: «хотілось як краще, а вийшло як завжди». Та й хотілось як краще… проте, виключно для себе. Тому й виходить, як завжди.
Бібліографічний опис для цитування: [ ?, 197–198]
Пашов Р. І. Ідеологічний код як субстанційність суспільного устрою / Р. І. Пашов //«Освіта і доля нації». І кант та Г. Сковорода: уявний діалог у сучасних соціокультурних контекстах: Матеріали ХV Міжнародної науково-практичної конференції (26-27 вересня 2014р.) / Харк.нац.пед.ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків: ХНПУ, 2014.– 283с.
Немає коментарів:
Дописати коментар