Ідеологічний код як субстанційність суспільного устрою

Існування ідеологічних знаків ˗ елементів підпорядкованих управлінським стратегіям і специфічним практикам (на рівні соціуму), які мають антропологічне значення (соціально-філософський контекст) і певним чином пов'язані з соціальним хронотопом, політичними, освітніми, культурними й соціальними координатами інтерпретації ідеологічного коду як системи знаків, що здатні виражати основні принципи певної ідеології, підпорядковуючи своє функціонування соціально-управлінським умовам відповідного суспільного устрою. Наповнення та конфігурація ідеологічного коду корелюється з політикою. Так, за радянської доби домінував код ідеалістичності в філософії, в сучасній Україні – код експериментальної методології etc. Але сучасний «квазієвропейський» устрій в Україні по суті зіштовхує в собі кілька різноспрямованих ідеологічних кодів, зводячи їх до дисфункціональності та виокремлення деяких домінантів «ідей». Такий синтез відповідає квазіантропологічним потребам суб'єктів управління в їх ідентифікації. 

Практики розвитку української системи освіти у формуванні всебічно розвиненої, творчої, вільної особистості

У сучасну епоху бурхливого розвитку науки і техніки особливо актуальним та нагальним постає питання виховання творчих особистостей. Освіта – це найоптимальніший спосіб входження людини у світ науки та культури, концентрована форма соціалізації особистості, яка формується. Підготовка до самостійного життя полягає в саморозвитку, актуалізації потенціалу людини у векторі творчості. Послідовний розвиток української системи освіти має вивести її з режиму виживання у режим розвитку, від режиму бюджетного утримання – до режиму інвестування в неї.

Ключові слова: освітня система, болонський процес, бюрократія, творчість, пізнання, cоціалізація особистості, самоідентифікація.

Освіта – це найоптимальніший спосіб входження людини у світ науки та культури, концентрована форма соціалізації особистості, яка формується. Саме в процесі освіти людина освоює та починає продукувати культурні цінності. Зміст освіти черпається та поповнюється з культурної спадщини всього людства, різних країн і народів, з різних галузей науки, що постійно розвивається, а також із практичної діяльності людини. Поняття «практики» є ключовим для розуміння сутності людини в марксизмі. Саме у практиці, чуттєво-предметній діяльності основоположники марксизму побачили визначальну умову поставання та утвердження справжньої сутності та основи буття людини, так само як і єдиний інструмент реального перетворення світу та вирішення «світових» проблем, що виникають в теорії [6, 5].