Феномен бюрократії радянської доби та його вплив на формування владних відносин в Україні

Питання про причини існування радянського бюрократизму, про його соціальні (суспільні) корені, умови виникнення і відтворення, відноситься до числа найбільш важливих і разом з тим – найбільш дискусійних питань. За радянських часів постановка питання про те, що в нашому суспільстві існують об'єктивні корені бюрократизму, цілком могла бути розцінена як провокативна, аби не сказати більше… У науковій літературі минулого панував стереотип, відповідно до якого, всі негативні явища є пережитками минулого і не мають коренів в об'єктивній соціалістичній дійсності (яка, до слова, виявилась реальністю), жодним чином не пов'язані з існуючими суспільними відносинами, формами організації громадського життя. Наявність негативних явищ пояснювали впливом буржуазної ідеології і відставанням свідомості від суспільного буття. Вважалося, що реальне буття є цілком «соціалістичним», а свідомість (насамперед індивідуальна) як щось більш інертне, яка змінюється повільніше і може містити в собі погляди і традиції минулого – т.з. «плями минулого», які знаходяться у суперечності із прогресивним буттям. Такий підхід виключав навіть саму можливість формулювання припущення про те, що, якщо в суспільстві є несоціалістичні або антисоціалістичні погляди, то, чи не є вони відображенням несоціалістичної реальності? Залишалося без уваги і те, що пошуки глибинних причин антигромадських проявів у «головах людей», а не в «економіці відповідної епохи», прямо суперечать принципам матеріалістичного розуміння історії [1, 278].

Не дивно, що і бюрократизм, який вважався одним з видів негативних явищ, розглядався з тих же методологічних позицій. Думали, що «перемога соціалізму» усуває автоматично всі основні причини, що породжують бюрократизм. Що ж стосується «окремих проявів бюрократизму», то їхні причини вбачали виключно в «розбещуючому» впливі буржуазної ідеології ворожого оточення, в особистих якостях працівників управлінського апарата, а також у відсутності належного контролю за їхньою діяльністю [2, 69-70]. В наукових розвідках тих часів прямо стверджується, що в нашому суспільстві «бюрократичні перетворені форми обумовлені насамперед соціально-організаційними й особистісними джерелами» [3, 51]. Бюрократизм розглядався винятково як управлінський феномен. Звідси і пошук причин його існування обмежувався, як правило, виключно сферою діяльності управлінського апарату. Аналізувалися різноманітні, суто поверхневі бюрократичні прояви, і всі причини їхнього існування вбачалися винятково в недоліках службової, посадової діяльності. У свою чергу, причини цих недоліків пояснювали низькою свідомістю окремих посадових осіб. Серед численних помилок у трактуванні бюрократизму однією з головних, мабуть, була принципова, методична помилка у визначенні справжніх причин його існування і відтворення. Саме тут виникли та вкоренилися джерела неефективної, фактично безплідної багаторічної боротьби з бюрократизмом. Фактично – імітація такої боротьби. Себто – «боротьби».

Тому, істотно просунутися вперед у розумінні причин явищ, що позначалися терміном «бюрократизм», можна лише вірно сформулювавши питання про зв'язок бюрократизму з існуючими суспільними відносинами, про те, що джерела бюрократизму знаходяться у недосконалості самих суспільних відносин, інститутів та практик соціалістичного буття. Намагаючись пояснити наявність різних бюрократичних проявів виключно пережитками минулого або впливом ворожих соціалізмові сил – означало йти в глухий теоретичний кут, ухилитися від об'єктивного науково-бездоганного осмислення даного феномену.

Зазначений підхід правильно орієнтує на пошук причин існування бюрократизму в сформованих суспільних структурах. Разом з тим, він утримує в собі і певні теоретичні небезпеки. Вони стосуються головно тези про «недосконалість» існуючих /і існувавших/ суспільних відносин. Якщо визнати, що корені бюрократизму – виключно і лише, саме в недосконалості суспільних відносин, то з цього випливає, що подолання бюрократизму може бути досягнуто в результаті простого удосконалення даних відносин. Відповідно до такої логіки, довелося б визнати, що удосконаленню підлягають і будь-які існуючі (сущі наявно) командно-бюрократичні системи управління суспільством, властиві їй форми і методи роботи, що безпосередньо породжують бюрократизм.

Ми переконані, що бюрократію треба розглядати як соціально-економічне явище, яке притаманне будь-якій суспільній формації. Звісно: капіталізму – іманентно, комунізму – трансцендентно. Себто – як аномалія, як патологія, нехтування наукою про комунізм. Саме такий підхід представляється найбільш вірним з теоретичної і практичної точок зору і, вважаємо, заслуговує подальшої розробки.

Виявлення глибинних основ існування бюрократії передбачає об’єктивну умову осмислення сутності і природи сформованих у нашій країні форм організації громадського життя: економічних і соціальних структур, політико-державного ладу, масової свідомості й ідеології. Протягом багатьох десятиліть ці питання вважалися недискусійними. Безроздільно панували уявлення, згідно з якими суспільство в цілому і у всіх його підсистемах є справді соціалістичним. Під впливом негативних оцінок історичного минулого і різних сторін соціалістичної реальності та дійсності в суспільно-політичній літературі широкого поширення набула точка зору, відповідно до якої існуючий у СРСР соціум характеризується як «деформований соціалізм». У різних публікаціях цю систему називають по-різному: і «державним», і «адміністративним», і «бюрократичним», і «казармовим», і т.п. соціалізмом. Однак, при всіх термінологічних розбіжностях, наше суспільство незмінно оцінювалося як певний різновид соціалізму.

В СРСР за післяреволюційні десятиліття вдалося вирішити історичні задачі по створенню матеріальних та духовних засад розвитку суспільства, забезпечити, в умовах мобілізаційного розвитку, виживання і національну незалежність країни. Важко спростувати і твердження про те, що люди щиро вірили (а багато хто і сьогодні продовжує вірити) в те, що ідеї наукового соціалізму втілилися на практиці в Країні Рад. Однак, масштаби соціальних перетворень, самі по собі, ще нічого не говорять ні про їхній характер, ні про тип тих суспільних структур, що склалися в результаті цих перетворень. Крім того, добре відомо, що в попередньому столітті величезні зміни відбулися й у країнах, що належать до інших суспільних систем. Що ж стосується віри людей у «торжество ідей соціалізму» у нашій країні, то і вона не може служити критерієм оцінки відносин і структур, що існували. І в першу чергу – саме тому, що це була саме ВІРА. А потрібно, щоб були: ПЕРЕКОНАННЯ. Себто, базована на бездоганно-наукових засадах чуттєвість людини (людей, суспільства).

Настільки ж малопереконливими були спроби (переважно засобами агітпропу) «довести» наявність у нашій країні специфічної моделі соціалізму. При цьому в багатьох публікаціях згадується командно-бюрократична система, яка суперечить принципам і ідеалам соціалізму. Однак, при цьому, старанно оминається питання про співвідношення даної системи з наявно існуючим у країні суспільним і державним ладом. Нерідко доводиться читати, що бюрократична система хоча і деформувала суспільство, проте в основі своїй воно залишалося соціалістичним. На жаль, подібні погляди одержали широке поширення. У результаті цього у свідомості багатьох людей (виключно суспільствознавців), уявлення про радянське суспільство, як про «соціалістичне», мирно «співіснувало» із уявленнями про наявність у ньому бюрократичної системи. Усе це є основою консервативних настроїв та істотно ускладнює процес одновлення даного суспільства.

Аналізуючи радянське суспільство, необхідно враховувати, що бюрократична система не може розглядатися як одна зі структур суспільства, що існує у вигляді «надбудови» або «перетворених форм» інших (соціалістичних) структур і відносин. Ієрархія бюрократичної системи є всеосяжною, охоплює своїми «метастазами» все суспільство. Всі існуючі в ньому форми і відносини, структури й інститути піддалися відповідній патогенній трансформації, стали підсистемами й елементами єдиного бюрократичного механізму.

Одним з найбільш перспективних напрямків дослідження бюрократичної системи може стати інтерпретація її як однієї з різновидів «казармового комунізму» [4, 25]. Як відомо, поняття «казармовий комунізм» Маркс і Енгельс використовували для позначення ненаукових уявлень про комунізм як суспільний лад. Вони дали різку та негативну оцінку «грубому і непродуманому комунізму», показали його корінну протилежність справжнім комуністичним ідеалам. Розкриваючи сутнісні риси «казармового комунізму», Маркс відзначає його прагнення «знищити все те, чим, на основах приватної власності, не можуть володіти усі». На ділі ж цей «комунізм» виявляється лише послідовним вираженням приватної власності, що фактично не скасовується, а трансформується в загальну приватну власність. Для «казармового комунізму» характерно насильницьке абстрагування, поширення «категорії робітника» на всіх людей, нівелювання особистісних якостей людини, деспотичний характер влади, заперечення накопичених людством культурних цінностей [5, 114].

Практика показує, що цей глибокий аналіз не втратив своєї актуальності й нині. Є дуже серйозні підстави розглядати бюрократичну систему як один з видів практичного втілення гранично вульгаризованих, примітивних уявлень про соціалізм (комунізм), що в основному збігаються з розкритикованими Марксом утопічними поглядами «грубого комунізму». Казармово-комуністичний варіант бюрократичної системи являє собою тип суспільства, для якого характерне тотальне відчуження мас від власності і влади, від соціальних інститутів і структур, перетворення діяльності людини і її результатів у самостійну силу, що панує над людьми і суспільством, ворожу їм, відношення до людини як до сліпого знаряддя («гвинтика») виконання волі вищих інстанцій. Себто: виключно як до засобу, як до товару серед товарів, як до пролетарія.

Із самого початку свого становлення і розвитку бюрократична система, виступаючи під гаслом ілюзорного заперечення приватної власності, на ділі, заперечує особистісніть людини, її суб’єктивність: «Усяка приватна власність, – писав Маркс, – відчуває – принаймні, стосовно більш багатої приватної власності – заздрість і спрагу нівелювання... Грубий комунізм є лише завершення цієї заздрості і цього нівелювання. Що таке скасування приватної власності? Це аж ніяк не є справжнім привласненням, це видно саме з абстрактного заперечення усього світу культури і цивілізації, з повернення до неприродної простоти бідної, грубої і не маючої потреб людини, що не тільки не піднялася над рівнем приватної власності, але навіть і не доросла до неї» [5, 115].

Економічну основу бюрократичної системи утворюють відносини формального, суто декларативного, імітованого усуспільнення, а на ділі – тотального одержавлення власності. Це – особливий тип виробничих відносин, при якому безпосередні виробники відділені від засобів виробництва, відчужені від праці і власності, від суспільства в цілому. Виробники лише юридично залишаються власниками. Фактично ж вони позбавлені можливості розпоряджатися засобами виробництва і виробленим продуктом. Виробники відносяться до праці як до примусового зовнішнього процесу. Власність сприймається ними як «нічийна», безкоштовна, позбавлена реального господаря. Одна з найважливіших функцій власника – функція розпорядження – цілком відчужена від трудящих і узурпована бюрократичною ієрархією в особі держави та її органів. Даний тип виробничих відносин можна позначити поняттям «загальна приватна власність», що Маркс використовував для визначення відносин, властивих «казармовому комунізмові» [5, 116]. Ці відносини допускають систему позаекономічного примусу, за допомогою якої бюрократія, як фактичний (хоча анонімізований) власник засобів виробництва, безоплатно привласнює продукти праці безпосередніх виробників. «Примус людини до підневільної служби, у всіх його формах, – писав Енгельс, – припускає, що примушуючий має у своєму розпорядженні засоби праці, за допомогою яких він тільки і може використовувати поневоленого...» [1, 165]. До слова, апогеєм «торжества» такого типу відносин стала т.з. приватизація, що є фактично нічим неприкритим, брутальним злодійством – торжеством бюрократії, а не – демократії, про котру невгамовно ось вже 18 років поспіль втокмачують обібраним і обкраденим. Демосу…

Висновок про наявність в радянському суспільстві відчуження трудящих від власності має принципове значення. Руйнується міф про суспільний (соціалістичний) характер так званої «державної» власності і відсутності експлуатації. Експлуатація, як відомо, виступає як дійсне виявлення процесу відчуження, як його «діючий прояв» [6, 520]. Відносини експлуатації в рамках бюрократичної системи виявляються в неявному, замаскованому вигляді. Бюрократія всіляко прагне створити ілюзію, начебто держава виступає дійсним представником і гарантом інтересів усього суспільства. Звісно, що попередньо здійснено редукцію усуспільненого до суспільного, а останнього – до державного. Економічне всевладдя бюрократичної держави як «мнимої колективності», «сурогату колективності» дозволяє правлячій бюрократії привласнювати результати чужої праці, експлуатувати різні соціальні верстви, групи і суспільство в цілому [7, 75]. Відносини експлуатації лежать в основі бюрократичної системи і є властиві їй за всіх часів.

Пануюче положення бюрократії в системі відносин розподілу праці дає їй переважне право на одержання споживчих благ і послуг. Різного роду пільги і привілеї концентруються в бюрократизованих структурах влади і управління та розподіляються відповідно до посадового статусу. Недостатнім було сприйняття експлуатації, в радянському суспільстві, тільки як одержання правлячим прошарком (можливо, навіть класом) значної частки суспільного багатства, що абсолютно не відповіло їхнім реальним трудовим внескам. Але відносини експлуатації як раніше, так і зараз, носять тотальний характер, «пронизують» практично всі соціальні верстви. 

У рамках бюрократичної системи дійсне, а не лише деклароване, соціалістичне планування було в принципі неможливе. Його замінила система директивних адресних завдань, показників і бюджетних асигнувань. План не виконував роль головного інструмента економічної політики, підривався суб'єктивістськими підходами, незбалансованістю і нестабільністю, містив невиправдану безліч дрібних показників. Неефективність жорсткого централізованого планування поглиблюваляся масою рішень галузевого і територіального характеру, прийнятих замість плану і всупереч йому, без врахування реальних можливостей. У цих умовах з’являлися різноманітні бюрократичні правила й інструкції, адже добре відомо, що коли збирати нічого, збирають збори… Жива справа підмінювалася адмініструванням, показовою діловитістю, паперотворчістю.

Бюрократизовані форми управління визначали відповідний стиль і методи роботи міністерств і відомств, вели до підміни загальнонародних інтересів відомчими, аж до безроздільного домінування останніх. Надмірна централізація, крайня невпорядкованість територіальної системи керівництва, її основних ланок, не дозволяли місцевим органам ефективно вирішувати економічні, соціальні й інші проблеми. Вкоренилося намісництво, процвітали утриманські настрої, прагнення перекласти на центральні органи рішення багатьох питань, які місцеві органи були зобов'язані вирішувати самостійно. Міністерства і відомства, територіальні органи, призначення яких бути лише інструментами державного управління, відповідальними перед суспільством за використання народного надбання, фактично монополізували право розпорядництва власністю. То хіба ж тут до творчості?!! А добре ж бо відомо, що творчість – то спосіб буття дійсного гуманізму. Себто – дійсного комунізму.

В умовах відсутності надійного юридичного захисту прав підприємств, адміністративно-бюрократичні методи управління, дріб'язкова опіка, повна підміна завдань трудових колективів у їх оперативних господарських функціях сковували їхню ініціативу, практично позбавляли стимулів розвитку, підсилювали соціальну пасивність, породжували настрої утриманства та цілковиту байдужність до кінцевих результатів роботи. Таке становище, в принципі, виключало можливість здійснення соціалістичного самоврядування в ключовій ланці, в основному осередку суспільства – трудовому колективі.

Головний недолік адміністративно-командної системи управління полягав в тому, що вона не враховувала, та й не могла врахувати те, що має місце об’єктивне зростання ролі соціальних факторів, не дозволяла органічно зв'язати воєдино процеси виробничого і соціального розвитку. Соціальна спрямованість економіки виявилася вкрай слабкою, формувалася своєрідна «глухота», підхід за залишковим принципом до соціальних питань. Бюрократизовані інтереси органів управління фактично зайняли домінуюче положення. Вони видавалися за інтереси держави, суспільства в цілому, нівелювали інтереси різних соціальних верств та особистості. У центрі адміністративних інтересів було виробництво, а людина з усіма її проблемами була усунута на другий план. У рамках адміністративно-бюрократичної системи фактично був відсутній необхідний для ефективного соціального розвитку механізм представництва інтересів різних соціальних суб'єктів. «Створення спеціальних органів і інших структурних утворень, покликаних представляти і захищати інтереси (трудящих, людей), приводило до того, що інтереси таких структур починають відокремлюватися, здобувати самодостатнє значення. У цьому є одна з глибоких причин бюрократизму, адміністрування» [8, 12].

Було б методологічно помилково, та й просто наївно думати, що наростання бюрократичних тенденцій у житті суспільства – це результат лише прикрих промахів, помилок або ж, зв'язаного з недомислом, ігнорування вимог об'єктивних законів. Бюрократизація соціальних відносин виявляється в глибоких деформаціях розподільного механізму, розриві органічного зв'язку між мірою праці і мірою споживання. Декларований на словах принцип розподілу праці приносився в жертву спрощеному розумінню рівності, що фактично не здійснювався на практиці, був підмінений принципом зрівняльності. У суспільстві була встановлена і панувала відповідна «соціальна справедливість», що визначалася не реальним внеском особистості в матеріальну і духовну культуру, не працею і талантом, не розумом і знаннями, а місцезнаходженням індивіда в ієрархії держави, в ієрархії політичної структури.

Залишковий принцип виділення ресурсів на соціально-культурний розвиток, суто технократичний підхід до соціальної складової виробництва, побуту, дозвілля не могли не призвести до вкрай низької зацікавленості трудящих у результатах праці, різкого падіння дисципліни та інших негативних явищ. У цих умовах не могли розкритися творчі можливості трудящих мас. Вони були поставлені в рамки адміністративно-бюрократичної системи, що відкидала ініціативу, або принаймні з підозрою ставилась до неї, привчала до перестраховки, притупляла відповідальність за доручену справу, породжувала атмосферу апатії і байдужності. Наростання соціальної пасивності створювало сприятливі умови для розширення відтворення бюрократії. 

Необхідно з усією відповідальністю підкреслити, що в збереженні існуючої бюрократичної системи відносин, загальних тенденцій «деформації», об'єктивно зацікавлені представники тієї ж системи. «Тіньова» економіка і корупція, незароблені «зарплати» і премії на збиткових виробництвах, присвоєння чужих досягнень, усілякий паразитизм – це лише окремішні, суто поверхневі, форми прояву бюрократизму, які, загалом, характерні людству в цілому і в принципі не залежать від виду формації, в якій вони існують. Адже, Україна, як і будь-яка країна СНД, за історично короткий термін спромоглась та зуміла дискредитувати відразу дві суспільно-політичні системи: соціалізм і капіталізм. При цьому вона продемонструвала образ бюрократії, зовсім відмінний від того, котрий раніше був сформований та панував у суспільній думці.

Адже існуючі виробничі відносини система господарювання і управління в новітній Україні склалися в умовах екстенсивного розвитку і стабільного спаду економіки. Так, як виробництво в цілому носило витратний, валовий, дефіцитно-інфляційний, деіндустріалізаційний характер. Багато десятиліть безкарного панування бюрократії зробили свою справу. Бюрократія вже давно адаптувалася в умовах, коли її діяльність піддається лише словесному осуду, по суті – необразливій критиці. Окрім того, вона нагромадила величезний досвід, включно і заохочення подібної «критики», «знешкодження» і «утихомирення» тих, хто відважується на дієвий теоретичний та практичний супротив їй. І допоки реальна влада зберігається в руках бюрократизованого апарату, є його монополією, важко розраховувати, що антибюрократичні настрої суспільства будь-коли переростуть в активні і повсюдні дії.

Проблема загальної неефективності боротьби з бюрократизмом у минулому і сьогоденні, включаючи і питання про критерії оцінки її ефективності, безумовно потребує спеціального дослідження. І-не лише поодиноких – вчених.

Уже сьогодні можна виділити деякі основні причини неефективності боротьби з бюрократизмом. Вони пов'язані, по-перше, з тим, що бюрократизм витлумачувався і нині тлумачиться як винятково управлінський, надбудовний феномен, а відтак, причини його існування вбачаються виключно в недоліках структури апарату, стилю і методів посадової діяльності тощо. Вони пов'язувалися з особистісними якостями працівників органів управління, а також з недостатнім контролем за їхньою діяльністю. Усе це визначало вибір напрямків протиборства з бюрократизмом, що зводилися до боротьби з його конкретними проявами: суб'єктивізмом і формалізмом, тяганиною і паперотворчістю, чиновницьким чванством і марнославством, окозамилюванням і приписками, відвертими зловживанням владою й адміністративною сваволею. Така боротьба ніяк не торкалася глибинних (субстанційних) основ та засад, умов та детермінант існування і відтворення бюрократизму, і тому, закономірно, скоріше імітувала боротьбу з ним, в кращому випадку мала лише своїм наслідком тимчасове його обмеження.

По-друге, навіть у зазначених обмежених рамках ця боротьба ведеться вкрай непослідовно, кампанійськи. Численні постанови, спрямовані на скорочення апарату (т.з. адмінреформа) витримані в суто адміністративному дусі, не підкріплювалися і не підкріплюються реальними практичними кроками і залишаються в підсумку невиконаними. І, що найцікавіше, після «боротьби за скорочення» дали … зростання кількість державних службовців в Україні: на початок 2009 року становила більш ніж 290,7 тис. чол., що на 5% (на 14 тис. чол.) більше, ніж до початку попереднього, 2008 року, і на 16% (майже на 40 тис. чол.) більше, ніж їх було станом на 1 січня 2004 року![9]. Саме тому сьогодні доводиться знову повертатися до багатьох питань, по яких раніше вже неодноразово приймалися рішення. Таким чином, досвід минулого зобов'язує розрізняти і розмежовувати боротьбу з бюрократизмом, тобто, з конкретними проявами негативної діяльності бюрократії, і подоланням, викоріненням бюрократії, як системи існуючих структур і відносин, як особливого соціального феномену, як приватної власності на владу, бо нічим іншим бюрократія не є.

Таке розмежування, при всій його умовності, дозволяє науково бездоганно і коректно сформулювати проблему стратегії і тактики боротьби. При виробленні стратегії необхідно виходити з того, що остаточне знищення бюрократії – це справа далекого майбутнього, у якому не буде умов для її виникнення, відтворення та існування. Тактика ж пов'язана з конкретними щоденними перманентними практичними заходами для обмеження найбільш негативних проявів бюрократизму. «Боротьба з бюрократизмом, – писав В. І. Ленін, – зажадає десятиліть. Це найважча боротьба...». Як в воду дививсь…

Отже, ні в якій мірі не відмовляючись від боротьби з конкретними проявами бюрократизму, необхідно, з урахуванням перспективи, поєднувати основні напрямки подолання бюрократії з усуненням умов і причин, що лежать в основі її існування і відтворення. А поки що ми можемо лише пасивно споглядати раціональну дисфункціональність феномену бюрократії в управлінні суспільством і побіжно констатувати різноманітні її негативні прояви. Доти, доки «бюрократія бореться з бюрократизмом», себто демонструє вищий пілотаж практично всезагальної форми буття форми перетвореної.

Література

1. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 20.

2. Меньшиков В.В. В.И. Ленин о борьбе с бюрократизмом // Научный коммунизм. 1988. №4.

3. Зверев А.Ф. В.И. Ленин о сущности бюрократии и бюрократизма // Советское государство и право. 1987. №1.

4. Чешков М.А. Бюрократия современного мира: всеобщее, особенное, единичное // Вопросы экономики. 1988. №12.

5. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 42.

6. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 26.

7. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 3.

8. Албалкин Л. Опираясь на уроки прошлого // Коммунист. 1987. №16.

9. Державна служба в цифрах (станом на 31.12.2008 р.). Офіційний веб-сайт Головдержслужби України 24.10.2009р. - Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=155859&cat_id=35390

Бібліографічний опис для цитування: [ ?, 38–50]

Пашов Р. І. Феномен бюрократії радянської доби та його вплив на формування владних відносин в Україні / Р. І. Пашов // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / гол. ред. В. В. Лях. – Вип. 1 (89). − К., 2010. – С. 38–50.