Бюрократія культури в усуспільненні матеріального й духовного багатства

«Силами бюрократичного апарату соціалізм не побудуєш. Соціалізм живий творчий є справа самих мас»; «Якщо від чого й загине радянська влада, то не від зовнішніх ворогів, а від власної бюрократії» [Е.В. Ільєнков. Ленінська діалектика і метафізика позитивізму (Роздуми над книгою В.І. Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм»). М.: - 1980]. Цей вислів Е.В. Ільєнкова, парафраз відомої думки В.І. Леніна, – є показовим, ключовим в розумінні «бюрократії чистого розуму».

Людина існує не просто в культурі, але й в історії, яка і є способом руху протиріч, породженням й вирішенням їх. Культура вчить, індивід вчиться, вчить себе сам, заново відкриває суспільні істини як істини власного досвіду, як розумні схеми власної діяльності. Учителювання й учнівство - два полюси мислення, воно - на перетині цих координат. Учителювання без учнівства й дає «бюрократію культури» [Е.В. Ільєнков. Маркс і західний мир // Ильенков Э.В. Філософія й культура, М., Политиздат, 1991]. Саме це мав на увазі Ільєнков, коли писав про те, що школа повинна вчити мислити. Що дасть можливість здійснити перехід до суспільства, де буде повне самоврядування трудящих, і як наслідок, зникнення колишнього типу трудящих як носіїв фізичної праці, зникнення трудящих, що роблять продукти «одиничної безпосередньої праці», формування людей, здатних розуміти загальні зв'язки, інтереси й завдання, здатних ставити загальні цілі й управляти процесом їх досягнення. Тому, маючи на увазі, звичайно, людей, пов'язаних між собою спільними інтересами, людей, для яких спільний інтерес збігається з особистим і є при цьому сьогоденням, а не формально-загальним, абстрактно-належним (рос.: долженствующим) маючи на увазі, людей, зацікавлених в успіху при досягненні спільної мети. «Скасування бюрократії, як стверджував Е.В. Ільєнков, можливе лише за тієї умови, якщо загальний інтерес стає особливим інтересом у дійсності … це, у свою чергу, можливо лише за тієї умови, якщо особливий інтерес стає в дійсності загальним» [Е.В. Ільєнков. Про «сутність людини» і «гуманізмі» у розумінні Адама Шаффа // Е.В. Ільенков.Філософія й культура, М., Политиздат, 1991].

Натомість, в так званому «інформаційному суспільстві» [Masuda Y. Informational Society as Post-Industrial Society. Wash., 1983], де інформація стає не лише не загальнодоступною загальною культурною цінністю, а об’єктом приватної власності, купівлі-продажу, більш того: це є, – фактично, – тотально дезінформаційне суспільство, розвиваються такі феномени як комерційна таємниця, державна таємниця й інші секрети - як механізми обмеження доступу до інформації. Внаслідок цього інформація стає монополізованою (і як товар, і як об'єкт приватної власності) державними або іншими інститутами. Окрім того, інформація набуває властивостей не справжніх культурних цінностей, є різновидом співтворчості, але продуцентом і захисником (апологією) відчужених соціальних форм бюрократичного світу. Адже поняття «власності» не можна вивести за межі знеособленої «чиєїсь» власності, так як вона може бути лише за формою суспільною «загальною приватною власністю» [Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 42, с. 114.], а за змістом та по факту, в «прозі життя» є державною… власність бюрократії. Адже, якщо приватна власність у її звичайній формі виступає як власність одного, котра не є власність іншого, то загальна приватна власність виступає як власність всіх, не будучи власністю… нікого окремо. Тобто, якщо у звичайному випадку вона є те, що відокремлює (відчужує) одного індивіда від іншого, то у випадку загальної приватної власності, вона відчужена від усіх. Щоправда, варто зазначити, що цю формулу завжди варто називати повністю: «приватна власність на засоби виробництва», себто, включно – і на чужу живу працю. Право (юридично закріплене та забезпечене) на експлуатацію носія цієї живої праці, – пролетаря, – зредукованого до статусу товару серед товарів всіх інших…

Дана власність виступає як власність держави, але сама держава тією чи іншою мірою є відчуженою від суспільства суспільною силою. Суспільна власність у державній формі, що існувала та існує в сьогоденні, є, по своїй суті, власністю бюрократії («номенклатури»), і тому та номенклатурно-бюрократична «приватизація», яка відбулася без експропріації, а шляхом елементарного крадійства, перерозподілу та присвоєння того, що було «нічиїм», просто юридично оформила те, що існувало фактично (директору – у власність контрольний пакет акцій, а робітнику – сертифікат…на право власності). Мені – пентхауз, а тобі (їм) право на житло (працю, честь, гідність etc.). У зв'язку цим, Е.В. Ільєнков писав: «Формально-юридичне «усуспільнення» власності, її перетворення в державну, у загальнонародну власність, відповідно до Маркса й Леніна, являє собою необхідний перший крок на шляху до дійсного усуспільнення матеріального й духовного багатства, накопиченого у формі «відчуження». Другим кроком повинен стати переворот у всій системі суспільного поділу праці, в умовах безпосередньої праці, у т.ч. і в технічних його умовах» [Е.В. Ільенков. Філософія й культура, М., 1991, с. 150]. Інакше є небезпека формування бюрократичного устрою ще на етапі суцільної націоналізації всіх засобів виробництва. І, як наслідок, бюрократизації суспільства загалом. При цьому роль структуроутворюючого фактора відіграє не приватна власність в її чистому розумінні, а співвідношення понять влада-власність» [Сорос Дж. Криза світового капіталізму: відкрите суспільство в небезпеці. М., 1999, С.XXII-XXIII. С. 56]. Саме власності на владу відведена роль конструюючої, перманентної сили, притаманної суспільству із самого виникнення …аж до теперішнього часу, яка по суті є ні чим іншим як приватною власністю бюрократії на владу. Отже, поняття влада і власність стають синонімами, відбувається становлення тотально бюрократизованого суспільства, так би мовити «бюрократичного суспільного ладу», який існує завдяки «постійній боротьбі капіталізму і комунізму». Відтворення самого себе (влада->власність; власність->владу).

Бібліографічний опис для цитування: [ ?, 279–281]

Пашов Р. І. Бюрократія культури в усуспільненні матеріального і духовного багатства / Р.І. Пашов // Ільєнковські читання: матеріали ХІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 13–14 травня 2010 р. / уклад. Б. В. Новіков. – К.: НТУУ «КПІ», 2010. – С. 279–281.