Стаття присвячена вивченню проблематики бюрократії та бюрократизму в історії філософії. Показано, що за своєю сутністю бюрократія – це домінування форми над змістом, як протиставлення гармонійному управлінню та всебічному розвитку; взаємодії людей між собою. Охарактеризовані такі типології трактувань бюрократії, як марксистський підхід, веберівська концепція, імперська модель бюрократії. Зазначено, що К. Маркс, позначаючи негативні риси бюрократії, виділяв серед них підміну загальнолюдського особистісним: народних інтересів – власними егоїстичними, громадських очікувань – приватними інтересами конкретного чиновника etc. Наведена позиція М. Вебера, який характеризував бюрократію як прогресивну технологію, що дозволяє значно раціоналізувати процес управління та підвищити ефективність організації. Показано, що імперська форма бюрократії, яку також називають «азійською» або «східною», виникла як своєрідне продовження та доповнення родових стосунків.
Доведено, що нерозчленованість – синкретизм політики та управління, політики та економіки, відсутність приватної власності у населення, натуральне господарство, обмежені товарно-грошові стосунки є сутнісними специфічним параметрами «східної форми» бюрократії, яка не допускає поліпшення адміністративного управління, вона зміцнює своє положення до такої міри, що вплив перетворюється у «бюрократичну державу», «бюрократичний абсолютизм». Чиновництво не лише реалізує адміністративні функції, але й виконує істотну політичну роль, що призводить до «застою» у суспільному житті.
Зазначено, що у межах кожної конкретно-історичної стадії суспільного поступу виділялися різні (інколи майже діаметрально протилежні) трактування феномену бюрократії.
Ключові слова: державний службовець, чиновник, бюрократія, бюрократизм, бюрократичний апарат.
