У першій частині дослідження проаналізовано стан справ в Україні: незважаючи на існування Антикорупційної програми Міністерства культури та інформаційної політики, прояви корупції у вигляді розкрадання бюджетних коштів, маніпуляцій з грантами, зловживань при реставрації культурних пам’яток та непрозорих тендерних процедур залишаються поширеними. Автор наводить конкретні приклади з української практики (реконструкція театру на Подолі, скандали з Українським культурним фондом, порушення у сфері охорони культурної спадщини та державних закупівель), що ілюструють глибину проблеми.
Дослідження також містить аналіз чинників, які сприяють поширенню корупції в культурному секторі: слабкий громадський та інституційний контроль, непрозорість фінансових процесів, політичний тиск, низький рівень цифровізації управління. У статті підкреслюється необхідність комплексного підходу до реформування: впровадження цифрових рішень для моніторингу, створення незалежного фінансового контролю, залучення експертної спільноти, адаптація успішних міжнародних практик.
У цьому контексті представлений досвід Румунії, зокрема діяльність Національного антикорупційного управління (DNA), що діє з 2002 року. Успішність цього органу пояснюється інституційною незалежністю, високим рівнем кваліфікації прокурорів, жорстким механізмом відповідальності та відсутністю політичного впливу. Досвід Румунії демонструє, що ефективна боротьба з корупцією у сфері культури можлива лише за умов реальної автономії антикорупційних органів, прозорих процедур та політичної волі.
Таким чином, на основі вітчизняного аналізу та зарубіжного досвіду, автор формулює рекомендації щодо удосконалення української антикорупційної політики у культурному секторі, наголошуючи на необхідності системних змін та посилення довіри суспільства до культурних інституцій. Стаття є важливим внеском у міждисциплінарний дискурс, що поєднує правові, соціокультурні та управлінські аспекти.
Ключові слова: корупція, культурна спадщина, нецільове використання коштів, культурні проєкти, довіра громадськості, антикорупційні стратегії, доброчесніть, Україна, Румунія.
Abstract. This article examines one of the most urgent yet understudied issues - corruption in the cultural sector of Ukraine. The author convincingly argues that corruption here is systemic in nature, significantly hindering the development of culture, eroding public trust in state institutions, contributing to the inefficient use of budgetary funds, and creating fertile ground for misuse of resources. Special attention is given to the functioning of anti-corruption mechanisms in the cultural domain, particularly through the lens of Romania’s experience - a country that has shown notable institutional progress in combatting corruption over the past decades.
The first part of the study focuses on the situation in Ukraine. Although the Ministry of Culture and Information Policy has adopted an Anti-Corruption Program (2023–2025), corrupt practices such as embezzlement of public funds, grant manipulation, abuse during restoration of cultural monuments, and opaque procurement procedures remain prevalent. The article provides detailed case studies (such as the reconstruction of the Podil Theater in Kyiv, controversies around the Ukrainian Cultural Foundation, and issues related to heritage preservation and procurement) to illustrate the scope of the problem.
The research identifies the key factors that contribute to corruption in this sector: weak institutional and civic oversight, lack of financial transparency, political pressure, and underdeveloped digital infrastructure. The study emphasizes the urgent need for a comprehensive reform strategy, which would include digitizing management processes, establishing independent financial oversight, involving expert communities, and integrating best international practices.
Against this background, the article presents Romania’s successful experience, especially the work of the National Anticorruption Directorate (Direcția Națională Anticorupție, DNA), which has operated since 2002. Its effectiveness is attributed to several factors: independence from political influence, highly qualified prosecutors, strict accountability mechanisms, and broad authority to investigate high-level officials. Romania’s example demonstrates that effective anti-corruption efforts in the cultural field are possible when supported by institutional autonomy, transparency, and strong political commitment.
Based on both the domestic context and international experience, the author offers practical recommendations for enhancing Ukraine’s anti-corruption policy in the cultural sector, underlining the need for systematic change and the restoration of public trust in cultural institutions. This paper makes a valuable contribution to the interdisciplinary discussion intersecting legal, socio-cultural, and governance studies.
Keywords: corruption, cultural heritage, misuse of funds, cultural projects, public trust, anti-corruption strategies, Ukraine, Romania.
Постановка проблеми. Корупція залишається однією з найсерйозніших загроз для розвитку суспільства, зокрема у сфері культури. Вона призводить до неефективного використання бюджетних коштів, зниження довіри громадян до державних інституцій та гальмування культурного прогресу. У країнах з перехідною економікою, таких як Україна, проблема корупції у культурному секторі є особливо актуальною через недостатню прозорість, слабкий громадський контроль та відсутність дієвих механізмів запобігання зловживанням.
Успішний досвід боротьби з корупцією в інших країнах, зокрема в Румунії, показує, що створення незалежних антикорупційних органів, політична воля та активна участь громадськості можуть значно зменшити рівень корупційних правопорушень. Водночас, в Україні продовжують існувати виклики, пов’язані з недостатнім впровадженням антикорупційних програм, низьким рівнем правової обізнаності працівників культурного сектору та обмеженим доступом до ефективних механізмів викриття корупційних схем.
Таким чином, існує нагальна потреба у впровадженні комплексних заходів для боротьби з корупцією у сфері культури, що включає посилення прозорості, впровадження механізмів моніторингу та підвищення обізнаності громадян щодо антикорупційних ініціатив. Дослідження цієї проблеми та аналіз успішних практик є важливими для розробки ефективних стратегій запобігання корупції та зміцнення довіри до культурних інституцій.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Корупція в культурному секторі є малодослідженою темою в українському академічному середовищі. У той час як існуючі дослідження зосереджені на ширших питаннях корупції в освіті, управлінні та державному управлінні, систематичних досліджень корупції в культурному секторі поки що бракує. Міжнародні документи, зокрема Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції [1] та Європейська конвенція про боротьбу з корупцією [2], надають загальні рекомендації, але їм бракує специфіки щодо культурного врядування. Українська юридична наука переважно розглядає правові механізми протидії корупції [3], але недостатньо досліджує специфічні для сектору ризики та вразливості.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є дослідження та аналіз можливих правових та організаційних механізмів боротьби з корупцією у сфері культури України на прикладі досвіду Румунії.
Виклад основного матеріалу. В Україні боротьба з корупцією у сфері культури здійснюється через Антикорупційну програму Міністерства культури та інформаційної політики на 2023-2025 роки. Ця програма спрямована на забезпечення прозорості, доброчесності та ефективного використання бюджетних коштів у культурній сфері. Вона передбачає регулярну оцінку корупційних ризиків, впровадження етичних норм та створення механізмів для виявлення і запобігання корупційним правопорушенням. Не дивлячись на це, корупція в культурному секторі України є все ще складним та багатогранним явищем, яке проявляється у неефективному розподілі бюджетних коштів, непрозорості тендерних процедур, зловживанні посадовими особами та маніпулюванні грантовими програмами. Відсутність ефективних механізмів контролю та недостатня інституційна спроможність державних органів створюють сприятливе середовище для корупційних практик [4].
Одним із найпоширеніших проявів корупції в сфері культури є розкрадання державних коштів, виділених на реставрацію пам’яток архітектури та реконст-рукцію культурних об'єктів. Наприклад, у 2020 році було викрито корупційну схему при реконструкції Київського академічного драматичного театру на Подолі: виявилося, що значна частина коштів була витрачена на завищені кошториси та фіктивні роботи [5].
Ще одним із проявів корупції у культурному секторі України є маніпуляції в грантових програмах. Український культурний фонд (УКФ), що фінансує мистецькі та культурні проекти, неодноразово опинявся в центрі скандалів, пов’язаних із непрозорістю розподілу грантів. У 2021 році низка культурних діячів звернула увагу на відсутність чітких критеріїв оцінювання проєктів, що створює можливості для фаворитизму та лобіювання інтересів певних організацій [6].
Не варто забувати і про зловживання у сфері охорони культурної спад-щини. Значна кількість історичних пам’яток в Україні перебуває під загрозою руйнування через незаконні забудови та відсутність належного фінансування на реставрацію. Наприклад, у Львові у 2019 році було викрито схему незаконного виведення коштів, призначених для відновлення історичних фасадів: підрядники отримували фінансування, проте роботи виконувалися частково або взагалі не проводилися [7].
Процеси державних закупівель у сфері культури України також часто супроводжуються корупційними ризиками. У 2022 році було зафіксовано пору-шення при закупівлі обладнання для Національної бібліотеки України, коли вар-тість придбаних товарів була значно завищена порівняно з ринковими цінами [8].
Серед основних факторів, що сприяють корупційним проявам у культур-ному секторі України, можна виділити такі: слабкий контроль з боку державних органів і громадянського суспільства; непрозорість у фінансуванні та відсутність чітких правил розподілу бюджетних коштів; політичний тиск і залежність культурних установ від владних структур; низький рівень цифровізації процесів управління культурними ресурсами, що ускладнює моніторинг витрат і ефективність використання державних коштів. Для подолання цих викликів необхідний комплексний підхід до реформування антикорупційної політики в культурному секторі. Важливо залучити незалежних експертів, посилити громадський контроль і впровадити найкращі міжнародні практики. Наприклад, у Румунії незалежний антикорупційний орган DNA здійснює розслідування порушень без політичного впливу, а у Франції Вища аудиторська палата контролює витрати державного бюджету на культуру. В Естонії та Фінляндії широко використовуються цифрові інструменти для моніторингу державних фінансів, що мінімізує ризики зловживань.
Враховуючи цей досвід, в Україні доцільно запровадити незалежний механізм фінансового контролю, створити прозорі процедури розподілу грантів та підвищити рівень цифровізації культурного управління, що сприятиме ефективному використанню державних ресурсів і зміцненню довіри суспільства до культурних інституцій.
Румунія є однією з небагатьох країн Східної Європи, якій вдалося досягти значного прогресу у боротьбі з корупцією на інституційному рівні. Центральним органом антикорупційної діяльності є Національне антикорупційне управління (Direcția Națională Anticorupție, DNA), створене у 2002 році. Його ефективність пояснюється кількома ключовими факторами: незалежністю від політичного впливу, спеціалізацією прокурорів, жорсткими правовими механізмами та високим рівнем притягнення до відповідальності корумпованих осіб.
Однією з основних причин ефективності DNA є його автономність. Управління функціонує в межах Прокуратури при Вищій касаційній палаті, що надає йому юридичну незалежність від уряду та парламенту. Це дозволяє DNA розслідувати справи, незалежно від статусу підозрюваних осіб, зокрема міністрів, депутатів, мерів та інших високопосадовців [9].
У DNA працюють виключно прокурори, що мають досвід у сфері боротьби з корупцією, фінансових злочинів та правопорушень у державному секторі. Крім того, управління співпрацює з аналітиками, судовими експертами та спеціаль-ними підрозділами поліції, що забезпечує комплексний підхід до розслідувань [11].
Румунське антикорупційне законодавство є одним із найсуворіших у Європі. Зокрема, були впроваджені такі заходи: посилення кримінальної відповідальності за корупційні злочини; заборона на обіймання державних посад для осіб, засуджених за корупцію; введення обов’язкової звітності про доходи та витрати державних службовців[12]. Подібні підходи застосовуються і в інших європейських країнах. Наприклад, у Франції функціонує Агентство з питань прозорості суспільного життя, яке контролює фінансові декларації чиновників, а в Німеччині діють суворі правила щодо конфлікту інтересів та лобізму. В Естонії широко використовуються цифрові платформи для моніторингу державних закупівель, що мінімізує корупційні ризики. Україна може використати цей досвід для вдосконалення власної антикорупційної політики.
Одним із головних показників ефективності DNA є рівень притягнення до відповідальності високопосадовців. Наприклад, у період 2013–2019 років за корупційні правопорушення були засуджені колишній прем’єр-міністр Адріан Нестасе, численні міністри та десятки мерів [10]. Завдяки суворому підходу DNA вдалося суттєво зменшити рівень корупції у державних інституціях.
Досвід Румунії показує, що незалежне антикорупційне агентство з широкими повноваженнями може ефективно боротися з корупцією навіть у країнах з глибоко вкоріненими корупційними практиками. Україна може взяти за основу модель DNA для реформування власних антикорупційних інституцій, особливо в контексті боротьби з корупцією у культурному секторі. Запровад-ження подібних механізмів в Україні сприятиме зміцненню верховенства права та прозорості державних інституцій.
Одним із найефективніших заходів було б створення незалежного органу, відповідального за моніторинг фінансових операцій, розслідування шахрайства та забезпечення дотримання законодавства в культурному секторі. Цей офіс має працювати автономно, за зразком румунського DNA, щоб запобігти політичному втручанню. Подібні незалежні органи, такі як Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), продемонстрували важливість спеціалізованих наглядових інституцій [15]. Такий орган має бути наділений слідчими повноваженнями, включно з можливістю проводити аудит культурних організацій, ініціювати судо-ві провадження та співпрацювати з міжнародними антикорупційними мережами.
Законодавча база, що регулює культурний сектор України, має бути переглянута для включення конкретних положень, спрямованих на боротьбу з корупційними ризиками. Чинне антикорупційне законодавство, зокрема Закон України «Про запобігання корупції» (2014), необхідно розширити, охопивши розподіл грантів, процеси закупівель та управління об'єктами культурної спадщини. Досвід Румунії свідчить, що жорсткі правові норми, такі як суворі покарання за фінансові правопорушення, чітке регулювання конфлікту інтересів та підзвітність державних установ, сприяють зниженню рівня корупції [11]. Важливим інструментом також є спеціалізовані антикорупційні суди, які повинні мати розширені повноваження для ефективного розгляду справ у сфері культури.
Також цифрові платформи для відстеження фінансових транзакцій у культурному секторі можуть значно зменшити можливості для корупції. Впровадження бази даних з відкритим доступом для фінансування та закупівель у сфері культури - на кшталт румунської платформи e-licitatie.ro - може підвищити прозорість і дозволити організаціям громадянського суспільства контролювати державні витрати [14]. Обов'язкове публічне звітування про бюджетні асигнування, витрати на проєкти та культурні гранти забезпечить більшу підзвітність культурних інституцій та державних органів. Додатково варто врахувати також досвід впровадження цифрових систем моніторингу державних фінансів, як у Естонії, а також підвищення прозорості через незалежний аудит, що практикується у Швеції.
Заохочення викривачів має вирішальне значення для викриття корупції в закладах культури. Закон України «Про захист викривачів» (2019) забезпечує правову основу для захисту осіб, які повідомляють про корупцію, але необхідні подальші механізми для забезпечення анонімності, запобігання переслідуванню та заохочення за повідомлення про неправомірну поведінку. Успіх Румунії у розслідуванні резонансних справ частково пояснюється потужними заходами захисту викривачів [16]. Створення безпечних каналів для повідомлень у культурних організаціях та проведення інформаційних кампаній може заохотити більшу кількість людей до викриттів.
І остання пропозиція: ефективна боротьба з корупцією вимагає спеціалі-зованої підготовки слідчих, аудиторів та суддів, які розглядають справи у сфері культури. Україні слід розробити професійні навчальні програми за прикладом Румунії, яка інвестує в безперервну освіту прокурорів та аналітиків у сфері фінан-сових злочинів [13]. Налагодження партнерства з міжнародними організаціями, такими як Європейське бюро з боротьби з шахрайством (OLAF) та Антикоруп-ційний відділ ОЕСР, може сприяти подальшому зміцненню інституційної спроможності та впровадженню найкращих практик у сфері запобігання корупції.
Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Український культурний сектор залишається вразливим до корупції, що вимагає системних реформ для підвищення прозорості, підзвітності та ефективного управління. Досвід європейських країн демонструє, що боротьба з корупцією в культурній сфері є можливою завдяки поєднанню незалежного нагляду, чітких правових норм, цифрових рішень та активного громадського контролю. Наприклад, (DNA) Румунії став взірцевою моделлю завдяки автономному статусу, жорсткому правозастосуванню та обов’язковій звітності чиновників. Подібні підходи використовуються у Франції, де Вища аудиторська палата здійснює незалежний моніторинг державних витрат у сфері культури, та у Швеції, де діє механізм громадянського контролю через відкритий доступ до фінансових звітів державних установ.
Для України важливими кроками можуть стати створення автономного антикорупційного органу, посилення відповідальності за корупційні злочини, впровадження електронних систем контролю витрат та вдосконалення механізмів захисту викривачів корупції. Наприклад, запровадження цифрової платформи для відстеження культурних витрат, подібної до естонської e-procurement, дозволить зменшити ризики маніпуляцій у процесах закупівель та розподілу грантів. Додатково варто розширити можливості незалежного аудиту культурних установ, за прикладом Німеччини, де державні аудитори мають повноваження контро-лювати використання бюджетних коштів у культурному секторі. Такі комплексні реформи сприятимуть створенню більш прозорого, підзвітного та стійкого культурного середовища, забезпечуючи ефективне використання державних ресурсів для підтримки справжніх мистецьких і культурних ініціатив.
Література:
1. Венгрова, О. (2021). "Корупція в культурній сфері України: аналіз проблем і перспек-тиви подолання". Журнал культурних досліджень, 4(2), 56-73.
2. Громадське (2021). "Непрозорість у грантових програмах УКФ: що не так?". URL: https://hromadske.ua
3. Європейська конвенція про боротьбу з корупцією: Міжнародний документ від 27.01.1999. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_130
4. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції: Міжнародний документ від 31.10.2003. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c16
5. НАБУ (2021). "Розслідування корупційних схем у сфері культури". URL: https:// nabu.gov.ua
6. Трепак В.М. Теоретико-прикладні проблеми запобігання та протидії корупції в Україні: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.08. / Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів. 2020. 481 с.
7. Центр протидії корупції (2019). "Корупційні схеми у сфері реставрації пам'яток Львова". URL: https://antac.org.ua
8. Council of Europe (2018). Антикорупційна політика в країнах Південно-Східної Європи: Порівняльний огляд.
9. European Commission. (2021). Щорічний звіт про стан верховенства права.
10. European Commission (2020). Оцінка систем державних закупівель у країнах-членах ЄС.
11. Freedom House. (2022). Країни в перехідний період: Румунія.
12. Mungiu-Pippidi, A. (2017). У пошуках належного врядування: Як суспільства розвивають контроль над корупцією. Видавництво Кембриджського університету.
13. OECD (2017). Спеціалізовані антикорупційні інституції: Огляд моделей.
14. Transparency International Ukraine (2022). "Порушення в закупівлях культурних установ". URL: https://ti-ukraine.org
15. Transparency International. (2020). Індекс сприйняття корупції: Румунія.
16. Transparency International (2021). Захист викривачів у Європейському Союзі: Кращі практики та виклики.
References:
1. Vengrova, O. (2021). Koruptsiia u kulturnii sferi Ukrainy: analiz problem ta perspektyv podolannia [Corruption in the cultural sphere of Ukraine: analysis of problems and prospects for overcoming]. Journal of Cultural Studies, 4(2), 56-73 [in Ukrainian].
2. Hromadske (2021). Neprozoroist u hrantovykh prohramakh UKF: shcho ne tak? [Opacity in UCF grant programs: what's wrong?]. hromadske.ua. Retrieved from https://hromadske.ua [in Ukrainian].
3. Yevropeiska konventsiia pro borotbu z koruptsiieiu: Mizhnarodnyi dokument vid 27.01.1999 [European Convention on the Fight against Corruption: International document from January 27, 1999]. (1999). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 994_130 [in Ukrainian].
4. Konventsiia Orhanizatsii Obiednanykh Natsii proty koruptsii: Mizhnarodnyi dokument vid 31.10.2003 [United Nations Convention against Corruption: International Document from October 31, 2003]. (2003). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c16 [in Ukrainian].
5. NABU (2021). Rozsliduvannia koruptsiinykh skhem u sferi kultury [Investigation of corruption schemes in the field of culture]. nabu.gov.ua. Retrieved from https://nabu.gov.ua [in Ukrainian].
6. Trepak, V.M. (2020). Teoretychni ta prykladni problemy zapobihannia i protydii koruptsii v Ukraini [Theoretical and Applied Problems of Preventing and Combating Corruption in Ukraine]. Doctor's thesis. Lviv: Ivan Franko National University of Lviv [in Ukrainian].
7. Anti-Corruption Action Center (2019). Koruptsiini skhemy u restavratsii pamiatok Lvova [Corruption schemes in the restoration of Lviv monuments]. antac.org.ua. Retrieved from https://antac.org.ua [in Ukrainian].
8. Council of Europe (2018). Anti-Corruption Policies in South-Eastern Europe: Comparative Review. Strasbourg: Council of Europe Publishing.
9. European Commission (2021). Annual Rule of Law Report. Brussels: European Commission.
10. European Commission (2020). Assessment of Public Procurement Systems in EU Member States. Brussels: European Commission.
11. Freedom House (2022). Nations in Transit: Romania. Washington, DC: Freedom House.
12. Mungiu-Pippidi, A. (2017). The Quest for Good Governance: How Societies Develop Control of Corruption. Cambridge: Cambridge University Press.
13. OECD (2017). Specialized Anti-Corruption Institutions: Review of Models. Paris: OECD Publishing.
14. Transparency International Ukraine (2022). Porushennia u zakupivliakh kulturnykh ustanov [Violations in the procurement of cultural institutions]. ti-ukraine.org. Retrieved from https://ti-ukraine.org [in Ukrainian].
15. Transparency International (2020). Corruption Perceptions Index: Romania. Berlin: Transparency International.
16. Transparency International (2021). Whistleblower Protection in the European Union: Best Practices and Challenges. Berlin: Transparency International.
Вознюк Олексій Миколайович аспірант кафедри теорії та практики управління, Національний технічний університет України «Київський політех-нічний інститутімені Ігоря Сікорського», м. Київ, https://orcid.org/0009-0002-8528-7217
Пашов Ростислав Іванович кандидат філософських наук, старший вик-ладач кафедри теорії та практики управління, Національний технічний універ-ситет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», м. Київ, https://orcid.org/0000-0001-5824-2641
Vozniuk Oleksii Mykolayovych phd-student of the Department of Theory and Practice of Management, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute», Kyiv, https://orcid.org/0009-0002-8528-7217
Pashov Rostyslav Ivanovуch Phd of Philosophical Sciences, senior lecturer of the Department of Theory and Practice of Management, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute», Kyiv, https://orcid.org/ 0000-0001- 5824-2641
Бібліографічний опис для цитування:
Вознюк О. М., Пашов Р. І. Розвиток антикорупційних стратегій у сфері культури України на прикладі Національного антикорупційного управління Румунії. Суспільство та національні інтереси. – 2025. – № 10(18). – С. 420–429. – DOI: https://doi.org/10.52058/3041-1572-2025-10(18)-420-429.
Немає коментарів:
Дописати коментар