Сьогодні функціонування системи публічного управління в Україні, то воно цілком відповідає визначенню у навчальному посібнику за 2003 рік, де державне управління визначалось як - "цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією".
Представлене визначення своєю головною метою передбачає досягнення цілей та функцій держави за рахунок владного впливу, допускаючи при цьому використання системи примусу. Дана система могла бути ефективною за часів до здобуття Україною незалежності, можливо навіть дещо довше, до початку євроінтеграції, але не сьогодні коли публічне управління це не лише таланти самого управлінця, державного службовця в сфері виконавчої влади, а саме механізми, підходи та шляхи, якими досягається успіх, ефективність функціонування системи публічного управління.
Зараз перед науковцями постають питання в напрямку не лише розроблення понятійного апарату сфери публічного управління (адже термін «державне управління» був замінений на «публічне управління», що відповідає світовій практиці), але й змінення та вдосконалення самої системи публічного управління. Головним чином це пов’язане з перейняттям європейського досвіду, а також вимогами децентралізації влади в Україні. У зв’язку з цим, перспективною та важливою є думка Босак О.З. про те, що публічне управління включає «ту діяльність, яка забезпечує ефективне функціонування всієї системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування і передбачає широке залучення різних зацікавлених сторін до розробки та реалізації державної політики».
Мистецтво публічного управління на сьогодні полягає не скільки в управлінні та координації виконавчої гілки влади, а скільки в її взаємодії, сприянні й включенні громадськості, яка, в свою чергу, є представниками територіальних громад і самим місцевим самоврядуванням. В результаті співпраці виконавчих органів влади та місцевого самоврядування можна досягти збільшення ефективності роботи держави, адже вона покликана існувати лише як інструмент організації життя суспільства, а не навпаки. Мистецтвом можна буде назвати той стан речей, при якому механізм публічного управління буде функціонувати природно. Під природністю мається на увазі така взаємодія виконавчої влади та самоврядування громадян, при якій, в першу чергу, враховуються потреби громади, тому що лише вона знає про свої потреби. Як наслідок, це є знаходження консенсусу між виконавчою і муніципальної владою. Інакшими словами, природність також включає в себе вміння слухати і чути, що саме по собі є мистецтвом, а для службовця сфери публічного управління воно є незамінним.
Вміння йти в ногу з часом, переймаючи європейській досвід побудови системи публічного управління, може бути ефективним лише в поєднанні з природністю публічного управління та традиціями самої країни. Тому, серед умов, що визначають придатність до державної служби, на першому місці мають бути природні здібності, працьовитість, досвід, освіта державних службовців. А запорукою просування службовою ієрархіює повинен стати лише рівень знань, вмінь та навичок, а не політична доцільність. Отже, евроінтеграційний розвиток демократичного інституту державної служби і об’єктивне зростання впливу на нього громадянського суспільства пояснюють необхідність модернізації управлінських структур як за допомогою демократизації і децентралізації системи функціонування публічної влади так і за рахунок зміни традиційного (а для сьогодення України швидше харизматичного) управління на мистецтво управління тобто природний професіоналізм.
Бібліографічний опис для цитування: [ ?, 66–67]
Крупеня Н.В. Мистецтво публічного управління у взаємодії виконавчої влади та місцевого самоврядування // Публічне управління та адміністрування: розвиток і впровадження: матеріали наук.-практ. конф. молодих учених за міжнар. участю. Київ: НАДУ, 2016. С. 66-67.
Немає коментарів:
Дописати коментар