Уся історія суспільства – приклад стихійної форми розвитку соціальної творчості. Себто: скоріше всупереч і наперекір, аніж завдячуючи зусиллям держави. «Люди самі роблять свою історію, але досі вони робили її, не керуючись загальною волею, за єдиним загальним планом, і навіть не в рамках певним чином обмеженого, даного суспільства, їх прагнення перехрещуються, і тому в усіх таких суспільствах панує необхідність, доповненням і формою прояву якої є випадковість. Необхідність, яка пробивається тут крізь усі випадковості...».
Досвід історичного розвитку та його узагальнення в наукових дослідженнях свідчать, що найважливішою об'єктивною необхідністю, специфічною рисою будь-якої суспільно-економічної формації є свідома соціальна творчість мас. Суспільство, на відміну від природи, розвивається завдяки соціально-творчій діяльності людей, здатних пізнавати закони його розвитку і свідомо використовувати їх в своїх цілях. Історична соціальна творчість може відбуватися в стихійній і у свідомій формах. Для розуміння особливостей суспільного поступу дуже важливо розрізняти ці види історичної творчості – об'єктивний вплив людей на історію, при якому вони можуть навіть не усвідомлювати себе творцями, і свідому історичну творчість, в якій люди беруть участь остільки, оскільки свідомо ставлять перед собою та розв'язують певні завдання. Така класифікація історичної творчості набуває особливо важливого методологічного значення при дослідженні соціального устрою суспільства. Саме творчість дає можливість розкрити те істотно нове, що вносить в управління суспільний прогрес. В свою чергу, суспільний процес, принаймні на його передісторичному відтинку, є привласненим бюрократією як класом, який має монопольне право розпоряджатися засобами виробництва всієї держави, окремих підприємств, права монопольно розпоряджатися результатами суспільного процесу виробництва і, відповідно, привласнювати велику частину суспільного продукту у своїх цілях, особливо не піклуючись про відповідальність та звіт перед рештою суспільства, а усі, хто думає інакше, або хоча б тільки намагався думати по-іншому – знищуються, підіймаються на кпини, нейтралізуються різними способами, усією потугою передусім ідеологічно, включно і фізично бюрократичними інституціями.
Бюрократична організація далеко не в однаковій мірі служить інтересам усіх своїх членів. Там – своя сувора ієрархія, свої закони зграї, своє, жорстко визначене місце. Кожному. І те, що може бути метою з погляду адміністративної верхівки, – так названої «еліти», – не можна вважати метою «низів» організаційної ієрархії. У результаті, як правило, підкилимного і ретельно приховуваного від «загалу» зіткнення інтересів, цілей, мотивів і т.д. на різних рівнях функціонування організації формується безліч суперечливих цілей, серед яких основна ціль організації – соціально-значима мета – відсувається навіть не на другий, а на десятий план. Організаційні зусилля ідуть виключно на те, щоб самозберегтись, розширено відтворитись. Бюрократичний «парадокс» полягає в тім, що прагнення бюрократії до ефективності перетворюється в дефективність, а послідовний раціоналізм стає ірраціональністю. Щоправда, є від того і певна користь: суспільство звикає функціонувати не завдяки, а всупереч офіційній «владі», тим самим – напрацьовує безцінний потенціал народного самоуправління, реальної місцевої самоврядності. Прийде час і потенціал буде актуалізовано…
Таким чином, використовуючи всі форми соціальної творчості, скоріше «витворяння», бюрократія діє як правлячий клас чи еліта влади. При цьому поняття влада і власність стають синонімами і посади в управлінській системі практично визначають ієрархічність в суспільстві, відбувається становлення тотально бюрократизованого суспільства. Таке враження, що ми попадаємо в зачароване коло, в коло так би мовити «бюрократичного суспільного ладу», який існує завдяки «постійній боротьбі капіталізму і комунізму». Звісно, історія розв’яже дану дилему і розставить все і всіх по своїх місцях. Не виключено, при необхідності – і розсадить. Що поробиш, історичний поступ – то річ не лише цікава, але й вельми сувора.
Пашов Р. І. Роль соціальної творчості у бюрократизованому суспільстві / Р. І. Пашов // Сучасні проблеми управління: перспективні ідеї та технології: матеріали VІ Міжнародної науково-практичної конференції, 01–02 грудня 2011 р. / уклад. Б. В. Новіков. – К.: НТУУ «КПІ», 2011. – С. 178–179.
Немає коментарів:
Дописати коментар