Міжнародний досвід модернізації кадрового забезпечення в державних організаціях

У статті досліджується міжнародний досвід успішних ефективних систем управління кадрового забезпечення державної служби на прикладі таких країн, як Сінгапур, Канада, США, Казахстан. Показано, що система кадрової політики державної служби України повинна бути відкритою, передбачати постійне впровадження в систему управління інновацій та модифікацій, що відповідають викликам зовнішнього середовища.

Результативність та ефективність державного управління безпосередньо залежить від потенціалу співробітників, що впливає як на добробут кожного окремого громадянина, так і на життєдіяльність всієї держави та її авторитет на міжнародному рівні. Перспективний розвиток системи управління персоналом в державних організаціях визначається ефективною кадровою політикою, яку здійснює держава.

Актуальність даної публікації обумовлена останніми тенденціями розвитку управлінської думки ХХ – початку ХХІ ст., основою яких є модернізація сучасної системи кадрового управління, яка використовується в Україні вже не один рік, що суттєво застаріла і потребує докорінного реформування. Необхідно переглянути роль людських ресурсів, а також використовувати інноваційні підходи та інструменти до організації процесів управління кадрами.

Формування кадрового потенціалу системи вищої освіти в Україні

Сфера вищої освіти є провідною галуззю виробництва людського та інноваційного капіталу, головною сферою розвитку знань і здібностей людини, головним вектором розвитку, який забезпечує його інтенсивний кількісний і якісний ріст у довгостроковій 163 перспективі. Тому, значний вплив на розвиток суспільства має кадровий потенціал системи вищої освіти, та його частина, що здійснює професійну діяльність, надаючи високоякісні освітні послуги та забезпечуючи конкурентноспроможність ВНЗ, особливо в контексті євроінтеграції вищої освіти. Хоча й досі залишається незрозумілим, чи виправданими є трансформації у сфері освіти саме для нашого суспільства. Щодо кадрового забезпечення вищої школи України слід зазначити, що попри кількісне зростання складу науково-педагогічних працівників, варто виокремити тенденцію до його старіння, зовнішню та внутрішню міграцію молодих викладачів. 

Розвиток сучасного університету на основі системи автоматизованого управління ВНЗ

Головними умовами ефективного розвитку сучасного університету є необхідність швидкої адаптації до змін і вміння створювати конкурентні переваги у всіх сферах діяльності – освітній, науковій, консалтинговій, інформаційній, соціально-культурній та інших. Найважливішим ресурсом організації, що призводить її до ефективного розвитку та підвищенню її конкурентноспроможності є персонал. Тобто, успішний розвиток організації безпосередньо залежить від ефективності розвитку її персоналу. Тому стратегія змін в організації повинна мати в якості одного з основних своїх пріоритетів – розвиток персоналу. У вищих навчальних закладах це досягається за допомогою наукової діяльності працівників, оскільки за її інтенсивності та результативності, наявності в ній інноваційної складової можна судити про відповідність ВНЗ своєму статусу. Науково-дослідна діяльність ВНЗ – один із засобів підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу і кращий спосіб залучення студентів до нестандартної, творчої роботи. Саме тому для підтримки та розвитку наукової діяльності ВНЗ необхідно застосовувати адекватні методи та сучасні технології управління нею.

Творчості як орієнтир розвитку філософії освіти з становлення і формування практичного світогляду людини

Функції освіти – це навчання і виховання у їх безперервній та органічній взаємодії. Тим самим мета, а, можливо, і надмета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би гармонійно поєднував її професійну діяльність з тими загальними світоглядними цінностями, які закладені в основу цієї системи. Оскільки філософія освіти з часу свого виникнення завжди виконувала функцію теоретико-рефлексійного пошуку шляхів та векторів подальшого розвитку, то природно, що вона набула найважливішого значення і в становленні, реформуванні освітньої системи.

Освіта та культура перебувають у центрі уваги світової спільноти, виступають в ролі провідних чинників суспільного прогресу і розвитку цивілізації, прискорюють процес розвитку та становлення людини як особистості, суб’єкта й індивідуальності. На нашу думку, освіта має актуалізувати потенційну універсальність кожної окремо взятої людини, залученої до освітнього процесу. Саме в процесі освіти людина освоює та починає продукувати культурні цінності.

Роль освіти в управлінні суспільством та становленні феномену бюрократії

Становлення та розвиток бюрократичного апарату управління суспільними інституціями в теоретичному та практичному сенсі, як минулого так і майбутнього, належить до прерогатив саме освітянства, як авангарду суспільства, як суб’єкта підготовки суб’єктів управління майбутнього, яке може і має підготувати нові зміни у соціальній реальності. 

Останніми тенденціями розвитку управлінської думки ХХ – початку ХХІ ст., є прагнення наповнити науковим змістом поняття «управління». Для досягнення цієї мети ведуться безупинні дебати щодо протиріччя між вимогами науковості, раціональності, з одного боку, та реальною поведінкою людей – з іншого, являють собою суттєві методологічні проблеми; ці протиріччя стимулюють розвиток теорії управління, що являє собою систему принципів, методів та технологій управління, розроблених на основі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті використання досягнень різних конкретних наук. 

Слід припинити задовольнятися інтуїтивним напіврозумінням ролі освіти у становленні феномену бюрократії і спробувати розглянути глибинний зміст понять: «кабінет», «підпис», «печатка», «ухвала про призначення», «посвідчення», «атестація», «реєстр і реєстрація», «циркуляр» і т.д., – усе, що привело до становлення бюрократичної логіки, безособової влади, взаємозамінності та «раціональності», стало можливим лише за умов становлення та розвитку системи освіти.

Для філософії освіти проблема управління нині є, на наше переконання, однією з ключових, оскільки досягнувши певної стадії зрілості управління як явище і невід’ємна його складова феномен бюрократії, вимагає ретельного філософського осмислення власних основ, адже їх усебічні властивості не можуть бути презентовані у межах лише спеціалізованих наук з управління.

Ключові слова: освіта, освітній капітал, управління, самовизначення, бюрократія, бюрократизм, бюрократичний апарат.

Феномен бюрократії у світовій філософській думці

Стаття присвячена вивченню проблематики бюрократії та бюрократизму в історії філософії. Показано, що за своєю сутністю бюрократія – це домінування форми над змістом, як протиставлення гармонійному управлінню та всебічному розвитку; взаємодії людей між собою. Охарактеризовані такі типології трактувань бюрократії, як марксистський підхід, веберівська концепція, імперська модель бюрократії. Зазначено, що К. Маркс, позначаючи негативні риси бюрократії, виділяв серед них підміну загальнолюдського особистісним: народних інтересів – власними егоїстичними, громадських очікувань – приватними інтересами конкретного чиновника etc. Наведена позиція М. Вебера, який характеризував бюрократію як прогресивну технологію, що дозволяє значно раціоналізувати процес управління та підвищити ефективність організації. Показано, що імперська форма бюрократії, яку також називають «азійською» або «східною», виникла як своєрідне продовження та доповнення родових стосунків.

Доведено, що нерозчленованість – синкретизм політики та управління, політики та економіки, відсутність приватної власності у населення, натуральне господарство, обмежені товарно-грошові стосунки є сутнісними специфічним параметрами «східної форми» бюрократії, яка не допускає поліпшення адміністративного управління, вона зміцнює своє положення до такої міри, що вплив перетворюється у «бюрократичну державу», «бюрократичний абсолютизм». Чиновництво не лише реалізує адміністративні функції, але й виконує істотну політичну роль, що призводить до «застою» у суспільному житті.

Зазначено, що у межах кожної конкретно-історичної стадії суспільного поступу виділялися різні (інколи майже діаметрально протилежні) трактування феномену бюрократії. 

Ключові слова: державний службовець, чиновник, бюрократія, бюрократизм, бюрократичний апарат.