Найгірший внутрішній ворог – бюрократ...

Історики у своїх дослідженнях виявили «бюрократів» у державах всіх часів і народів. Бюрократизм – це без перебільшення «загроза» на шляхи євроінтеграції – прискорення докорінної перебудови принципів і механізму формування державної служби. А так як бюрократизм має характерну властивість до відтворення то і, має певне ідеологічне коріння, не вирвавши яких його не подолати. У повсякденності поняття «бюрократизм» пов’язане з поняттям бездушного чиновника, посадовця, який виконує свої обов'язки формально, без належної уваги, на шкоду та ігноруючи суспільні інтереси. Все це гарно маскується і нерідко державний службовець постає перед нами як зовсім не бездушний чиновник, не формаліст, не паперотворець, а, навпаки, з зовні дуже діловий і вкрай ефективний «народний улюбленець». Він привабливий, амбіційний, досвідчений, авторитетний і достатньо «ініціативний» – державний службовець. Хоча результати його діяльності, по своїй суті є нічим іншим як «популізм», і не відрізняються від результатів «закоренілих бюрократів». Отже, бездушність, формалізм, тяганина, канцелярщина – це ще не всі зовнішні, і до того ж зовсім не обов'язкові, ознаки бюрократа. Суть явища набагато складніша, і, не виявивши її, навряд чи можна досягти успіхів у боротьбі з бюрократизмом.

Ціннісна ідентифікація бюрократа у взаємодії з соціальним середовищем

Головною проблемою, що стоїть на шляху перетворення публічного управління в «точну» науку, є «людський фактор». Якщо в технічних системах управління основане на фундаментальних законах механіки, фізики, хімії etc., то в умовах соціальних реалій поведінка кожної людини визначається її цінностями, потребами, світоглядом, волею, установками та іншими факторами, що не піддаються точному опису, а тим більше виміру.

Сьогодні науковці все частіше звертаються до дослідження ціннісної складової діяльності бюрократа, та здійснюють пошук принципів ефективності публічного управління у сфері неформальних взаємовідносин усередині самої організації та її взаємодії з суспільством. Адже коли людина стає керівником, сформованою особистістю її морально-етичні орієнтири, духовні цінності вже визначилися. На цьому етапі вже дуже складно визначити, в ім'я яких інтересів він буде управляти: суспільних, корпоративних чи особистих, егоїстичних. I це треба добре розуміти, і не розраховувати на те, що бюрократ раптом порозумнішає, перебудується, прозріє. Ірраціональність принципів формування, відсутність щирості і довіри, корозія моральних цінностей, людяності відносин – це лише частка тих передумов які призводять до кризових явищ в публічному управління та обумовлюють дефіцит талановитих людей на публічній службі.

Бюрократичний спосіб мислення як передумова масового бюрократизму в суспільстві

Немає такого суспільства, в якому б не лаяли «бюрократів, які не боряться з бюрократизмом». Саме тому ця боротьба, яка довгий час переважно декларувалася, сьогодні є в центрі уваги. На практиці вона зводилася до окремих кампаній, до часткових заходів, до перетрушування державного апарату та до посилення адміністративної відповідальності за явні бюрократичні перекоси (паперотворчість, корупцію, чиновницьке чванство і т.д.). 

Бюрократ – це не обов'язково столоначальник, це не посада і не звання, а, швидше за все, своєрідний стан людини, його соціальна роль, якій властиві особливий спосіб думки та спосіб дії. Саме тому, бюрократами є навіть найзапекліші, причому щирі, противники бюрократизму. Перш за все, це виражається в мисленні: бюрократичний спосіб мислення, так глибоко проник в спосіб міркувань, що стає непомітним. Як наслідок, відбувається деформація думки, схожа на самообман. Для її виявлення і подолання потрібно не тільки принциповість, але й навички самоаналізу, завзятість і послідовність. Часто буває так, що думка, яка в цю секунду «прийшла в голову» і тут же сподобалася, вже здається нам істиною, якщо не в останній, то все одно в дуже «високій інстанції». Кожен добре знає цю інстанцію. Вона називається «Я». Втім, це може бути і «МИ».

Внутрішній бюрократ: практики породження, існування та відтворення

Сьогодні й повсякчас суспільство закликає до совісті бюрократів. Немає у них совісті – у тих, хто свідомо рветься до влади, щоб використовувати її силу в своєкорисливих інтересах. Усвідомлення цього має значення і для правильного розуміння того, як в кожній, навіть найбільш доброзичливій людині, формується свій внутрішній бюрократ. Теоретично усвідомити, що побутовий, повсякденний бюрократизм проявляється якщо не у кожної людини, то вже, у всякому разі, у переважної більшості людей, і зовсім інше – віднести до цих людей самого себе. Останнє, дійсно, важко. Думка про це просто не вкладається у свідомість. Це здається диким: я – і раптом бюрократ? І тільки тоді, коли все-таки приходиш до такого висновку, починається поступове позбавлення від численних ілюзій щодо шляхів, засобів і темпів успішної боротьби з бюрократизмом.

З цих позицій, соціальна біографія бюрократа відразу стає явною з того моменту, як ми починаємо «вростати» в суспільство, тобто з самого раннього дитинства. Крок за кроком ми входимо в складну ієрархічну систему, іменовану суспільством, яка складається із безлічі ієрархічних підсистем: сім'ї, школи, вулиці, трудового колективу і т.д. З дитинства ми привчаємося грати безліч соціальних ролей, однак далеко не кожну з них граємо як слід – від щирого серця. Інші виконуємо чисто формально, не будучи в них особливо зацікавленими, лиш тому, що того вимагає наше становище – в сім'ї, школі, на вулиці, одним словом, – в суспільстві. Природно, спочатку тут немає нічого небезпечного, але ця бюрократична наша практика стрімко зростає, і настає час, коли кількість переходить в якість. Як наслідок, народжується свідомий пристосуванець і пішло-поїхало. Подальші метаморфози змінюються з калейдоскопічною швидкістю, особливо, якщо молоде свавілля в поєднанні зі зростаючим конформізмом потрапляє на поживний ґрунт. Наприклад, в систему управління, державного або громадського, в сферу торгівлі, послуг.